Навчання запобігання видам шахрайства у медійному просторі

Автори статті: Ірина Ладика – магістрантка кафедри нових медій факультету журналістики, Львівський національний університет імені Івана Франка

У науковій статті ми спробували з’ясувати роль медіа у формуванні медіа грамотності у користувачів інформації, яку подають ЗМІ, прослідкувати кореляцію поміж якістю контенту, можливістю створювати медіамесиджі споживачам самотужки та ростом рівня медіаграмотності.

Ключові слова: медіаграмотність, медіа, ЗМІ, медіа продукція, перевірка інформації.


Постановка проблеми. В інформаційному суспільстві користувачів глобальної мережі оточує повсюдний інформаційний шум. Почасти його створюють і медіа, поширюючи неперевірені новини, плітки, клікбейтні заголовки та відверті фейки, аби лише збільшити кількість заходів на сайт. Читачі сподіваються, що засоби масової інформації, яким вони довіряють, ретельно перевіряють дані, які поширюють, та на практиці це не завжди так. Часто медіа не свідомі того, яка велика відповідальність покладена на них, адже ЗМІ відіграють важливу роль у формуванні аудиторії навичок медіаграмотності у споживачів інформації. Якщо медіа ретельно ставляться до перевірки інформації, подають лише підтверджені факти, то й у їхніх споживачів «підвищується» планка споживання медіаконтенту.

Аналіз останніх досліджень. До проблеми медіаграмотності зверталися різні дослідники: Борис Потятиник, Наталка Габор, Володимир Різун, Василь Шкляр, Микола Тимошик [6]. Класичні праці Г. Лассуела і М. Маклюена формують теоретичні підгрунтя для дослідження проблем функціонування медіапростору. Н. Габор, С. Квіт, В. Різун, Л. Павлюк, Б. Потятиник, І. Михайлін, Л.Саєнкова внесли чималий вклад у розвиток просвітництва у сфері медіаосвіти. Теорії інформаційного суспільства і діяльність сучасних ЗМІ у критичному аспекті розглядають у своїх дослідженнях Е. Андрунас, О. Вартанова, Г. Вебстер, М. Землянова, Ю. Качанова, І. Засурський, В. Конецька, О. Соколова [7].

Завдання дослідження. Перед собою ми поставили такі завдання:

1) вивчити історіографію питання;

2) проаналізувати кореляцію між медіаконтентом та медіаграмотністю його споживачів;

3) дослідити вплив медіа на формування навичок медіаграмотності у користувачів.

Виклад основного матеріалу. Щоб вивчити історіографію проблеми, пов’язаної із кореляцією медіаграмотності та медіа, ми звернулися найперше до закордонного досвіду. Приміром, «американська науковиця П. Офдерхейд вважає, що медіаграмотність має на меті розвиток у людини «критичної автономії щодо медіа» [4]. На думку дослідиці, «пріоритетним у медіаграмотності є широкий спектр інформування у громадянській, соціальній, споживацькій сфері стосовно критичного сприйняття та творчості» [4]. Головним у цьому погляді, безперечно, є не роль медіа (відображення чи репрезентація), а проактивне ставлення людини до пізнання медіа. ЗМІ тут виступають самостійним утворенням, стосовно якого важливо зберігати самостійність та сприймати його критично» [4].

Для комплексного розкриття теми, заявленої у назві нашої роботи, цікавим також є ознайомлення із поглядами дослідника С. фон Файлітзен. Він переконаний, що медіаосвіта означає критичне мислення (critical thinking). Суттєвим елементом його розвитку є створення учнями власної медіапродукції. На думку науковця, медіаосвіта потрібна для активної участі не лише у демократичному процесі, але й і в процесі глобалізації. Вона має засновуватися на вивченні усіх видів медіа. Тобто, підсумовує медієзнавець, створення власної медіапродукції є необхідним елементом у процесі медіаосвіти.

Тут варто зазначити, що «медіатекст, на відміну від звичайного тексту, – є витвором масовоінформаційної діяльності та масової комунікації, що має на меті вплинути, переконати. А це означає, що медіатекст можливо потлумачити як особливий різновид інформаційного і впливового дискурсу» [10, 78].

Аналогічного погляду дотримується К. Тайнер. Дослідник пропонує такі шляхи використання аудіовізуальних ЗМІ: 1) аналіз медіапродукції (розвиток критичного мислення), який може мати міждисциплінарний та інтерактивний характер; 2) участь у створенні навчальної медіапродукції, що передбачає спільний вибір теми, змісту, концепції, шляхів практичної реалізації проекту; 3) розробка критеріїв оцінювання, яке здійснюють спільно вчителі й учні.

Варто зауважити, що серед дослідників та дослідниць побутує думка, що медіаосвіта – це вивчення медіа. Причому воно відрізняється від навчання за допомогою медіа. Медіаосвіта одночасно пов’язана з пізнанням того, як створюються і розповсюджуються медіатексти, а також із розвитком аналітичних здібностей для інтерпретації та оцінки їхнього змісту. Для порівняння вивчення медіа (media studies), як правило, пов’язується із практичною роботою зі створення медіатекстів. І медіаосвіта, і вивчення медіа спрямовані на досягнення цілей медіаграмотності (media literacy). Закономірністю тут є отримання медіаосвіти не лише суто від навчання за допомогою медіа, але й і від вивчення самих медіа. Чіткою також є вказівка на мету медіаосвіти – досягнення медіаграмотності [4].

Засоби масової інформації масово атакують людську свідомість та підсвідомість в умовах інформаційного суспільства. Тому зростає запит та необхідність розвитку умінь та навичок адаптуватися до нових умов життя у ХХІ століття особливої значимості набуває розвиток медіаграмотності (або ж медіакомпетентності) [1].

Оксфордська енциклопедія дає цьому поняттю таке визначення: ««Медіаграмотність» (media literacy) – це процес підготовки людини, що володіє розвиненою здатністю до сприйняття, створенню, аналізу, оцінці медіатекстів, до розуміння соціокультурного та політичного контексту функціонування медіа в сучасному світі, кодових і репрезентаційних систем, використовуваних медіа; життя такої людини в суспільстві і світі пов’язане з громадянською відповідальністю» [13].

Медіакомпетентність у документах Ради Європи визначено як «критичне та вдумливе ставлення до засобів масової інформації задля виховання відповідальних громадян, здатних висловити власні судження на основі отриманої інформації, що дає їм можливість використовувати необхідну інформацію, аналізувати її, ідентифікувати економічні, політичні, соціальні та/ або культурні інтереси, які з нею пов’язані, інтерпретувати і створювати повідомлення, вибирати найбільш відповідні для комунікації медіа, а також дає людям змогу здійснювати їх право на свободу самовираження та інформацію, що не тільки сприяє особистому розвитку, але також збільшує соціальну участь і інтерактивність» [12].

Медіаграмотність — це набір компетентностей, необхідних для активної й усвідомленої участі у житті медійного суспільства, тобто інформаційного суспільства, суспільства ХХІ століття. Теперішнє медіа суспільство — це суспільство 2.0[2]. Тобто інформаційне суспільство, яке спілкується, ділиться інформацією, отримує нові знання, влаштовує соціальні акції та флешмоби у віртуальному просторі.

В основі медіа грамотності лежить така модель, яка заохочує людей замислюватися над тим, що вони дивляться, бачать, читають. Завдання медіаграмотності полягає у трансформації медіаспоживання в активний та критичний процес, допомагаючи людям краще усвідомити потенційну маніпуляцію, а також допомогти зрозуміти роль мас-медіа і ЗМІ у формуванні громадської думки [9].

Споживачі інформації у медіа та соціальних мережах, які водночас є і її творцями, повинні почати критичніше ставитися до повідомлень у ЗМІ, не вірити усьому, що опубліковано, перевіряти інформацію у кількох джерелах, щоб уникнути поширення фейків, тобто неправдивих новин.

«Стати медіаграмотним» – не означає пройти якісь курси, вивчитися, отримати сертифікат, і на цьому все. Медіаграмотність – це практичний навик, риса стилю життя. Медіаграмотна людина, якщо бачить сумнівну інформацію, намагається її перевірити. Це людина, яка не просто пливе за інформаційною течією, а критично сприймає цей потік [9]. Інформація уже позбавлена ореолу святості чи таємничості, як це було у радянський період, коли відомостей бракувало. Зараз повідомлень та новин – надлишок. Контент творить кожен, хто хоче його творити. Інформації стало багато, тому гостро постала проблема її аналізу та критичного сприйняття, щоб відсіяти неправду.

Наслідок низького рівня медіа грамотності – перекос у розподілі відповідей на запитання щодо довіри до засобів масової інформації. Причина у тому, що вибір конкретного мас-медіа визначається не лише певним дійсним рівнем довіри до нього, скільки комфортністю його використання. Традиційні ЗМІ завдяки лімітованому об’єму інформації значно спрощують процес її сприйняття. А відсутність у аудиторії навичок роботи з великими обсягами інформації спонукають її звертатися до більш простих та зрозумілих [5, 16].

Міжнародна організація ЮНЕСКО [11] опублікувала п’ять принципів медійної та інформаційної. Відповідно до них, «інформація, комунікація, бібліотеки, медіа, технології, інтернет мають використовуватися суспільством критично. Вони рівні за статусом, і жодне з цих джерел не варто вважати більш значущим, ніж інші». Важливо перевіряти отримані повідомлення у різних джерелах і не вважати одне достовірнішим за інше. Не варто оточувати себе лише медіа певної орієнтації, адже це спотворює сприйняття реальності. Інформацію потрібно черпати з різних джерел, незважаючи на те, що їхня позиція може бути неприйнятною для нас. Лише так можна залишитися об’єктивним.

Згідно з принципами ЮНЕСКО, «кожeн громадянин – творeць інформації/знань. Кожeн має право на доступ до інформації та право на самовираження. Медійна та інформаційна грамотність має бути для всіх – і для чоловіків, і для жінок, – і тісно пов’язана з правами людини». Самe тому, що кожeн має право на самовираження, і потрібна медіаграмотність. Адже інформації стало дуже багато, тому потрібно уміти її фільтрувати. Безперечно, кожен має право на власну думку і її висловлення, але через інформаційний шум не всі є почутими [6].

Ще одним принципом є те, що «інформація, знання та повідомлення не завжди є нейтральними, незалежними чи неупередженими. Будь-яка концeптуалізація, використання і застосування MIL повинна зробити це твeрдження прозорим і зрозумілим для всіх громадян». Особливо це відчутно в Україні, де мeдіа мають власників, здебільшого олігархів, які нав’язують власну редакційну політику. Потрібно уважно аналізувати месиджі, які чуємо зі ЗМІ – найчастіше вони вигідні їхнім власникам і не відображають реальної картини. Саме тому і потрібна медіаграмотність – для розуміння поточної ситуації, позицій сторін конфлікту та поглядів різних людей[6]. «Кожен громадянин хоче отримувати і розуміти нову інформацію, знання і повідомлення та мати можливість на спілкування з іншими, навіть якщо він не висловлює це прагнення. Їхні права на це ніколи не мають порушуватися» [6].

П’ятим принципом медіаграмотності від ЮНЕСКО є твердження, що «медійна та інформаційна грамотність не набувається одномоментно. Це постійний та динамічний досвід і процес. Його можна вважати завершеним, якщо він включає в себе знання, вміння та установки щодо використання, створення та передачі інформації, щодо медіа та технологічного контенту». Знання, вміння та навички з медіаграмотності набуваються разом із досвідом. Для цього людині потрібно перебувати в медійному полі, критично сприймати інформацію від різних ЗМІ та лідерів думок у соцмережах, зіставляти різні факти та повідомлення, не довіряти нікому та перевіряти дані [6, Ладика].

Oсмислення, аналіз та рефлексія щодо інформації з Інтернет-джерел в умовах інформаційного перевантаження потребує певного інтелектуального рівня та критичного підходу до аналізу інформації. Одне із визначень критичного мислення – спроможність використовувати певні прийоми обробки інформації, що дозволяють отримати бажаний результат. До основних рис критичного мислення слід віднести такі уміння: робити логічні умовиводи; ухвалювати обґрунтовані рішення; давати оцінку позитивних та негативних рис як отриманої інформації, так і самого розумового процесу; спрямованість на результат. Oкрім здатнoсті дo критичного мислення для розуміння процесів у сучасному медіа середовищі, людина повинна володіти особливими знаннями, комунікативними та інформаційними вміннями та навичками, які формуються у процесі організованої та цілеспрямованої медіаосвіти [5, 16]. Шведський медіаосвітянин та педагог, куратор шведського медіаосвітнього порталу Йоран Андерсон [3] сформулював власні правила медіаграмотності. По-перше, «не варто поширювати прохання про пошук людини. Ви ж не знаєте всієї історії. Іноді за дуже емоційним проханням знайти зниклу безвісти близьку людину, може ховатися звичайний брехун». Такі поширення часто трапляються в українському сегменті Фейбуку. Люди щиро хочуть долучитися до вирішення проблеми, допомогти тим, чим можуть, хоча б репостом, але рідко задумуються, хто саме поширив таке повідомлення, для чого це йому, кому це вигідно і хто від цього може постраждати [6].

По-друге, «не потрібно ділитися інформацією про події та нещасні випадки. Те саме – ми не знаємо фактів. Під час поширення інформації про ознаки підозрюваного або потерпілого, ви ризикуєте нашкодити невинним і поширити неправдиві заяви, які дезорієнтують багатьох людей. Йдеться також про захист тих, хто безпосередньо постраждав в ситуації». Такі повідомлення теж поширюють доволі часто і не задумуються про наслідки. Користувачі бачать інформацію і одразу вважають її правдивою, не перевіривши. Для цього і потрібно володіти медіаграмотністю – щоб не вірити жодним відомостям до їхньої перевірки [6].

Також «варто бути обережними, коли берете участь у конкурсах та розіграші призів. Деякі з повідомлень Facebook містять посилання на сторінки, на яких просять дати вашу особисту інформацію, щоб конкурувати за приз. Такі конкурси практично не мають переможців, власник сайту збирає інформацію для продажу її багатьом компаніям, щоб вони могли вам відправити рекламу по електронній пошті або телефону». Зараз такі конкурси стали доволі популярними, багато користувачів хочуть отримати призи і не задумуються про те, чи обіцяні подарунки узагалі існують [6].

Окрім того, «не потрібно проходити тести на Facebook. На деяких веб-сайтах, які пропонують тести, рекомендується увійти в систему з обліковим записом соціальної мережі і дати дозвіл, щоб розмістити результати на сторінці. Це завжди попереджувальний знак. Клікнувши, користувач дозволяє контролювати свій обліковий запис». Останнім часом проходження таких тестів, зокрема поширення їхніх результатів стало масовим явищем. Такий тренд помітили і використовують також ЗМІ, публікуючи тести до певних свят. Часто користувачі соцмереж без вагань заходять на сумнівні сайти та поширюють результати тестів на власні сторінки у Фейсбуці [6].

Висновки. Отже, провівши невелике дослідження на тему «Роль медіа у формуванні навичок медіаграмотності у споживачів інформації», можемо зробити такі висновки: тема медіа грамотності неодноразово опинялися у центрі уваги дослідників та медієзнавців, водночас не так багато наукових працю присвячено темі кореляції якості медійного контенту та укріплення медіаграмотності. Водночас саме медіа відповідальні за формування уявлення споживачів інформації про те, яким має бути якісний контент у засобах масової інформації. До того ж, у ХХІ столітті, коли користувачі та споживачі перетворюються на творців контенту, але не мають перед собою прикладів його належного та якісного творення. Усе це погіршує умови для формування навичок медіаграмотності, особливо у дітей. Вважаєсо тему нашого невеликого дослідження доволі перспективною для подальших наукових пошуків. Нашу ж роботу можна використовувати під час викладання курсів медіакритики, критики нових медій, філософії нових медій, медіаекології у закладах вищої освіти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бойко С. Медіаграмотність як основа інформаційно-психологічної безпеки особистості в сучасних умовах. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pedagogylviv.org.ua/zhurnaly/december_2015.pdf

2. Бути медіаграмотним: 10 необхідних компетентностей.– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/mediaosvita/buti_mediagramotnim_desyat_neobkhidnikh_kompetentnostey/

3. Гуза Ю. Правила користування Фуйсбуком від Йорана Андерсона. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.medialiteracy.org.ua/index.php/dlia-mediaspozhyvacha/publikatsii-2/44-publikatsii-dlia-mediacostumer/596-pravyla-korystuvannia-feisbukom-vid-yorana-andersona.html

4. Іванов В., Шкоба О. Медіаосвіта та медіаграмотність: визначення термінів. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: irbis-nbuv.gov.ua › cgi-bin › irbis_nbuv › cgiirbis_64

5. Кавєріна А. Кореляція джерел масової інформації з рівнем медіа грамотності. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/6143/Polit%20filos%20cots%202015.pdf?sequence=1#page=15

6. Ладика І. Медіаграмотність як сучасна потреба інформаційного суспільства. – – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.researchgate.net/profile/Hanna_ganna_Anna_Onkovych/publication/333579480_Zbirnik_statej_Sostoi_miznarodnoi_naukovo-metodicnoi_konferencii_z_mediaosviti_ta_mediagramotnosti_20-21_kvitna_2018_rik_PRAKTICNA_MEDIAGRAMOTNIST_MIZNARODNIJ_DOSVID_TA_UKRAINSKI_PERSPEKTIVI/links/5cf5465aa6fdcc847502c48f/Zbirnik-statej-Sostoi-miznarodnoi-naukovo-metodicnoi-konferencii-z-mediaosviti-ta-mediagramotnosti-20-21-kvitna-2018-rik-PRAKTICNA-MEDIAGRAMOTNIST-MIZNARODNIJ-DOSVID-TA-UKRAINSKI-PERSPEKTIVI.pdf#page=38

7. Нерсесян Г. Медіаграмотністьмолоді — запорука протидії інформаційній агресії. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.investplan.com.ua/pdf/6_2018/14.pdf

8. Плахта Д. Медіаосвітня вакцинація. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/mediaosvitnya-vakcynaciya

9. Плахта Д. Чому важливо бути медіаграмотним або Як виробляти у собі інформаційну «імунну систему». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/blog/suspilstvo/chomu-vazhlyvo-buty-mediagramotnym

10. Попкова О. Мовна економія як запорука успішної медіаграмотності. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.researchgate.net/profile/Hanna_ganna_Anna_Onkovych/publication/334599989_Pedagogicna_blogodidaktika_ta_ii_skladniki/links/5d34ef854585153e59166fa8/Pedagogicna-blogodidaktika-ta-ii-skladniki.pdf#page=76

11. ЮНЕСКО опублікувала п’ять принципів медійної та інформаційної грамотності.– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/mediaosvita/yunesko_opublikuvala_pyat_printsipiv_mediynoi_ta_informatsiynoi_gramotnosti/

12. CouncilofEurope, 2000 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://assembly.coe.int/main. asp?Link=/documents/adoptedtext/ta00/erec1466.htm

13. International Encyclopedia of the Social & Behavioral Sciences. Vol. 14 / Eds. N. J. Smelser& P. B. Baltes. – Oxford, 2001. – P. 9494/)

In a scholarly article, we tried to find out the role of media in shaping media literacy among media users, to track the correlation between content quality, the ability to create media mixes for consumers on their own, and the rise in media literacy.

Keywords: media literacy, media, media, media production, verification of information.


Партнери конференції

Міністерство освіти і науки України головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов’язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Академія Deutsche Welle провідна організація Німеччини для розвитку міжнародних засобів масової інформації. Консультанти і тренери підтримують вільні і незалежні медіа з 1965 року. Організація пропонує міжкультурні та професійні навчальні семінари, програми і стажування для майбутніх журналістів. DW Академія також розробила магістерську програму «Міжнародні Медіа Студії», яка поєднує у собі навчання з розвитку ЗМІ, управління медіа, журналістики та комунікації. За фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

«Медійна програма», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), покликана надати місцевим медіа засоби й можливості для того, щоб розширити доступ громадян до високоякісних новин та інформації. Ця програма, виконавцем якої є МГО Internews, працюватиме з 2018 до 2023 рр. та є найбільшим проектом із розвитку медіа в історії України. 

Організація IREX – міжнародна неприбуткова організація, заснована в 1968 році, яка створює справедливий, процвітаючий та інклюзивний світ шляхом розширення можливостей для молоді, культивації лідерів, зміцнення інституцій та розширення доступу до якісної освіти та інформації.  З 2015 року в Україні  IREX впроваджує проєкти з медіаграмотності, а з лютого 2018 року організація реалізує масштабний проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» для освітян середньої та вищої школи. Проєкт розрахований на 650 шкіл, 20 ІППО та 20 ЗВО, які в свою чергу нададуть навички критичного сприйняття інформації (КСІ) принаймні 45 000 учнів, 4000 вчителів та 2000 студентів-педагогів для усвідомлення ними цінності високоякісної інформації в контексті шкільної освіти.


Збірник статей Восьмої міжнародної науково-методичної конференції «Критичне мислення в епоху токсичного контенту»>>>

Титульне зображення: https://ru.freepik.com/vectors/social-media, Social-media вектор создан(а) stories – ru.freepik.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *