Медіаграмотність в Казахстані: треба включати критичне мислення

Важливість та користь нових технологій, скорочення розриву між містом і селом в Казахстані, вивчення основ медіаосвіти через ігри. Про це та інше ми розмовляли з Галією Ібраєвою – професоркою факультету журналістики Казахського національного університету імені Аль-Фарабі.

– Коли взагалі зацікавилися і почали займатися медіаграмотністю в Казахстані?

– Я переглянула дослідження по медіаграмотності і виявила, що у нас захищено кілька дисертацій з цієї теми. Наші вчені, виявляється, досить довго займаються цією тематикою. Вони виділяють два періоди у розвитку медіаграмотності країні. Перший – з моменту створення незалежної держави до 2000 року. Але це, мабуть, пов’язано з тим, що в той період нові технології не були поширені, тому люди і не мали чіткого уявлення про те, що таке медіаграмотність. Це стає особливо актуальним з поширенням Інтернету. Другий період триває з 2000-го по 2018-й рік. Чому така періодизація? Люди пояснюють це тим, що йде активний розвиток нових технологій.

У зв’язку з цим, урядом приймається ряд постанов. Наприклад, у 2006 році прийнято спеціальну постанову, присвячену створенню умов для поширення знань про медіаграмотність. Потім, звичайно, активно розвиваються нові технології і, якщо на початку-середині 90-х років охоплювалося 5% населення, то зараз – 74%. А чому 2018 рік? Тому що саме в цей період приймається державна програма, яка називається «Цифровий Казахстан». На неї виділено дуже великі кошти, і вона розрахована до 2022 року. Програма передбачає охоплення населення до 84%. Звичайно, якщо брати технологічну сторону, держава дійсно створює всі умови, щоб люди отримували інформацію, користувалися послугами нових технологій, щоб цифровий розрив між країнами, які високорозвинені, і країнами, які менш забезпечені новими технологіями, скорочувався. Тому що, якщо розрив не скоротити, тоді, звичайно, ми набагато відстанемо.

Інша проблема, яка стала вирішуватися (можливо, раніше також докладалися зусилля, але результат є саме з 2018 року), – з’явилася ціла команда, яка дозволяє нам створити інститут тренерів в області медіаграмотності. І один з таких тренерів – Тетяна Іванова (АУП), яка надихнула дуже велику групу наших представників факультетів журналістики, а їх у нас понад 28 (факультети і кафедри). І коли вона змогла просто запалити людей, переконати, що це дуже важливо, що це актуально, що з нашими силами реально поширювати такі знання, то, звичайно, це спрацювало. І зараз за підтримки міжнародних організацій, таких як ЮНЕСКО, Internews, USAID, проводиться дуже багато тренінгів та семінарів. Охоплюється все більше молодих людей з числа студентів факультетів журналістики. І вони дають новий струмінь в поширенні знань про медіаграмотність. Тому я сподіваюся, що ці знання будуть доступні і молоді, і іншим верствам населення Казахстану.

– Наскільки я розумію, і держава, і медіаорганізації здійснюють рівний внесок в розвиток медіаграмотності?

– Так. Тепер, звичайно, повинен бути відгук самих користувачів. Зараз на конференції я отримала дуже хороші знання від колег з Вірменії, Грузії, Молдови та місцевих, хто нас зустрічав. Знову із запальною промовою виступила сама Тетяна Іванова. Тому ці знання, особливо в області гейміфікації, створюють якусь особливу атмосферу доступності, легкості і допомагають точково досягати цілей. І це дуже важливо, щоб люди, не напружуючись, отримували знання.

– Тренінги по медіаграмотності в Казахстані відвідують люди різних поколінь. Скажіть, чи відчувається різниця в сприйнятті між молодшим і старшим поколіннями?

– Після останнього тренінгу в Internews, який відвідали мої магістранти, я побачила у них величезний ентузіазм і бажання далі активно працювати в цій галузі, тому я думаю, що це доступно всім верствам населення. Особливо це важливо для покоління, яким за 40. Тому що вони все одно у цьому середовищі і повинні знати нові технології, повинні знати, як треба протистояти небезпекам, які є. Це важливо і для дітей, щоб мережі не стали інструментом для будь-яких негативних наслідків. Наприклад, тому що є різні явища, типу булінга, шкідливої інформації, яка може деструктивно вплинути на дитину.

– Вчора ви згадували, що проводили опитування в університеті. Одним із питань було – «Чи помічаєте ви помилки журналістів?». Чи не плануєте ви створення подібної програми, щоб користувачі медіа знаходили помилки і повідомляли про це?

– Це дуже гарна ідея (усміхається). Дякую! Але це тільки пілотні дослідження. Зараз ми проводимо більш масштабний експеримент і сподіваємося, що отримаємо інформацію не тільки від молоді, а й спробуємо дізнатися настрій більш старшого покоління. Це дослідження має торкнутися не лише жителів міст, де є Інтернет і всі можливості спілкування в соціальних мережах, але й перш за все сільського населення. Тому зараз дуже важливо, щоб розрив між містом і селом скорочувався, щоб був рівний доступ до нових технологій і розуміння медіаграмотності у жінок і чоловіків. Тому що з цим теж є певні проблеми. Також є проблеми віку і поколінь. Тому дуже важливо, щоб люди просто прагнули до знань. Тоді вони зможуть адекватно реагувати на будь-які труднощі, що можуть спричинити різні наслідки, як економічні, так і політичні.

– Коли, на вашу думку, Казахстану вдасться подолати цифровий розрив?

– В принципі, у нас вже давно запущена масова програма, називається «Електронний уряд». Кожен житель Казахстану отримує електронний підпис, і він має право, наприклад, отримувати довідки, які раніше він отримував, відвідуючи якусь державну установу: прописку, отримання паспорта або інших документів. Виходить, що люди звільнили свій час. Маючи електронний підпис, вони можуть отримувати всі документи у себе вдома. Папери будуть дійсні, досить роздруковувати їх. Але щоб це все отримати, треба все-таки мати елементи медіаграмотності.

Тобто медіаграмостність – це не тільки торгівля через Інстаграм. Хоча дуже багато людей оволоділи цими знаннями. Або, наприклад, оплата квартирних послуг. Якщо раніше треба було йти на пошту і перераховувати гроші, то тепер ти можеш вдома все це проплачувати. Для цього теж треба мати певні знання, розуміти, як це робиться. Або, наприклад, ти щось хочеш купити – квитки в театр, кіно – не треба бігти до кас, ти можеш зробити це дистанційно. Те ж саме з квитками на літак. Тобто дуже багато послуг через мережі дозволяють звільнити час. Це доступно зараз багатьом, практично кожному: як жителю сільській місцевості, так і городянину. Якщо раніше в сільській місцевості треба було за 500 км кудись виїжджати і отримувати довідку, тепер можна зробити її, сидячи вдома.

– Інтернетизація села на високому рівні, наскільки я розумію?

– Ми прагнемо цього. Правда є ще один фактор, географічний – коли не всі села можна забезпечити, тому що сигнал не скрізь проходить. Але уряд намагається зробити все, щоб гарантувати доступність. Тому у нас зараз телевізійне мовлення охоплює всю країну. Зарубіжні канали теж доступні по всій країні. Робиться дуже багато, люди швидко освоюються. Я ось дітям привезла маленьких роботів і навіть не знала, як їх включити, а вони схопили і тут же самі включили. Тобто нове покоління зовсім по-іншому сприймає нові технології.

– Протягом часу, коли ви займалися впровадженням медіаграмотності, ви отримали якийсь унікальний досвід? Можете поділитися з іншими?

– Я думаю, це те, що Тетяна Іванова відкрила для нас світ гейміфікації. Тетяна – хороший методист, і вона розуміє, як можна через гру донести важливі ідеї, передати ті основи, які важливі для людини, не нав’язуючи і не теоретизуючи. Вчорашні розповіді представників Вірменії, Грузії про онлайн ігри по медіаграмотності навіть наштовхнули на думку, а чому б не створити подібні ігри у нас теж. Тобто для мене це дуже корисний досвід. І взагалі сам принцип проведення занять в такій радісно-захоплюючій формі, коли створюється команда, досить сприятливий. Наприклад, команда, у яку нас зібрала Тетяна, – ми досі спілкуємося, не дивлячись на те, що ми в різних містах. Зв’язок один з одним підтримуємо завдяки Інтернету.

– Тобто медіаграмотність потрібна кожному?

– Вона потрібна, так. Дуже важлива, тому що часто в суспільстві трапляються різні складні ситуації. Наприклад, проходить якась чутка – у нас в Казахстані говорять «зуглак», значить «довге вухо», тобто сарафанне радіо, можна сказати, – і люди, не отримавши підтвердження або отримавши часткову інформацію, можуть миттєво поширювати її всім, і, таким чином, шкодити суспільству. Тому тут треба вмикати критичне мислення. Перевіряти, по-перше, походження інформації, бажано за кількома джерелами. Потім питати у інших людей. Перевіряти онлайн. Тобто треба завжди бути обережним. Слухачі повинні розуміти, що це не просто гра. Їм треба розвивати свій рівень критичності, щоб менше довіряти комусь і більше слухати себе. А для цього треба більше читати, більше знати, бути підготовленим.

– У Казахстані часто зустрічається неперевірена інформація в медіа?

– Іноді буває. Особливо в онлайн-медіа, в соціальних мережах можуть запускати чутки. Раніше, в середині 90-х років, фейки могли з’являтися навіть в традиційних ЗМІ – замовні матеріали або негативні, які не підтверджувалися. Або ж, наприклад, зараз можуть передати інформацію про арешти, корупційні справи – це знову-таки неперевірені факти. Не можна відразу називати ім’я людини, якщо її провина не доведена. Тобто існує презумпція невиновності. Провину треба доводити, а не відразу ставити клеймо на людині. І це дуже важливо, тому що ми – народ нечисельний, всі один одного прекрасно знають, і коли з’являється якийсь негатив, обвинувачений дуже важко це переживає. Зазвичай це буває з міністрами або великими чиновниками, бізнесменами. Важливо зберігати нейтралітет. Для цього людина повинна мати знання, володіти внутрішньою культурою, щоб не підривати репутацію інших людей через негативні моменти, які виникають, тому що надходить неправильна інформація.

– Можливо, ви хочете ще щось додати?

– Я хотіла б висловити подяку за організацію такої конференції, тому що ця тема хоча і давно присутня в нашій культурі, але особливо активно стала розвиватися за підтримки міжнародних організацій і наших тренерів в останні 2 роки. Я вдячна, що конференція пройшла на дуже високому рівні: сервіс, самі дискусії, дружнє обговорення, зацікавленість в отриманні знань. І якщо ми зробили внесок зі свого боку, то я дуже рада.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.