До розробки програми вибіркової дисципліни «Медіаграмотність та критичне мислення» на засадах міждисциплінарного підходу

Автор статті: Оксана Залюбівська - доцент кафедри філософії та гуманітарних наук Вінницький національний технічний університет

У статті здійснено теоретико-методичне обґрунтування проєкту навчальної програми вибіркової дисципліни «Медіаграмотність та критичне мислення» на засадах міждисциплінарного підходу; визначено гармонізований міждисциплінарний зміст програми; предметні та загальні компетентності, формування яких забезпечуватиме програма; навчальні результати програми; методи й технології навчання, які будуть ефективними для опанування програми.

Ключові слова: медіаграмотність, риторика, міждисциплінарність, навчальна програма, критичне мислення, риторичний аналіз тексту.

Чому медіаграмотність набирає все більшої значущості в сучасному світі, відтак в системі освіти? Відповідь очевидна. Сучасна людина все більше занурюється в електронну реальність. «Дев’ятий вал» маніпулятивного контенту та дезінформації, вплетений у соціальні мережі і помножений на упередження медіаспоживача, можуть легко перетворити його / її на маріонетку. Від понять «моя думка», «мій світогляд», «мої цінності», «мій вибір» залишаються нині звукові оболонки. Нам їх нав’язують медіа, і дуже часто ми навіть не усвідомлюємо, що то далеко не «наші» думка, світогляд, цінності, вибір.

У кінці ХХ ст. ЮНЕСКО заявила: медіаосвіта має охоплювати навчання і викладання на всіх рівнях освіти [12, c. 8]. Одразу наведемо ще одне, важливе у світлі нашого дослідження міркування з того ж авторитетного джерела: медіаграмотність слід відрізняти від використання медіа як допоміжних засобів у викладанні інших галузей знань, а розглядати як автономну галузь знань [12, c. 8].

У ХХІ ст. медіаграмотність вже відносять до основних прав людини («Five Laws of Media and Information Literacy as Harbingers of Human Rights», UNESCO, 2016) [14]. Вона є провідним інструментом підтримки демократії, протидії радикалізації та екстремізму. З позиції ЮНЕСКО, «медіа та інформаційна грамотність надає всім громадянам критичну компетенцію вижити в ХХІ столітті» [11]. Відповідно, актуальність впровадження медіаосвіти у ЗВО обґрунтовуємо насамперед у розрізі сучасної місії вищої освіти. Так, зокрема, Асоціація європейських університетів (EUA) визначає найважливішим (першим) принципом функціонування простору європейської вищої освіти «автономію з відповідальністю». «Зона європейської вищої освіти повинна будуватися на європейських традиціях відповідальності освіти перед суспільством; … на освіті для розвитку особистості й навчанні протягом усього життя; на громадянстві як короткострокової, так і довгострокової соціальної доцільності» [4, с. 15]. У світлі цієї, провідної, функції вищої освіти формування медіаграмотності як компетентності майбутнього фахівця постає з необхідністю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Хоча напрям медіаграмотності, медіаосвіти, медіапедагогіки є відносно новим в українському науковому дискурсі, в останнє десятиліття з’явилося багато відповідних теоретико-методологічних і методичних розвідок. Зокрема, суть і зміст поняття «медіаграмотність» та понять, що входять з ним в одне семантичне гніздо (медіакультура, медіакомпетентність, інформаційна культура тощо), значення медіаграмотності та медіаосвіти описано в публікаціях О. Волошенюк В. Іванова, Г. Онкович, О. Тараненко, О. Федорова, Н. Череповської та ін. Визначення й обґрунтування структурних компонентів медіаграмотності як компетентності, рівнів та критеріїв сформованості медіаграмотності цінні в дидактичному аспекті формування медіаграмотності як компетентності (Ю. Казаков, О. Федоров та ін). Медіапсихологічні проблеми взаємодії людини і медіа (віковий аспект), медіазалежності, медіасоціалізації, медіатворчості досліджують Л. Найдьонова, Н. Череповська та ін. Приділено увагу питанням формування медіаграмотності учнів загальноосвітніх шкіл в межах окремих навчальних предметів (Т. Бакка, О. Волошенюк, Г. Дегтярьова та ін.); формування медіаграмотності як обов’язкового складника професіограми сучасного педагога (В. Іванов, Т. Іванова, Н. Череповська та ін.), викладачів технічних дисциплін та її значення в підготовці фахівців технічного профілю (О. Дем’янчук, П. Саварин та ін.), як складника професійної культури сучасних фахівців (Ю. Казаков та ін.).

Результати аналізу досліджень у царині медіаграмотності та тенденції розвитку української медіаосвіти свідчать, що остання спрямована здебільшого на школяра та на педагога, який навчатиме медіаграмотності школяра, а зміст та особливості навчання медіаграмотності студентів ЗВО (не фахівців у царині медіа, а медіаспоживачів) залишаються менш розробленими як теоретично, так і методично.

Міждисциплінарні «вектори розвитку сучасної медіаосвіти» дослідила Г. Онкович: професійно-орієнтований, медіапедагогічний, медіапсихологічний, медіаекологічний, медіасоціологічний [7, с. 103]. Вважаємо, що систему означених векторів вже мають право доповнити медіаетика, медіаправо, медіакультурологічний вектор, а також вектор, що є об’єктом цього дослідження: мадіариторичний вектор, як науковий і як дидактичний.

Відповідні навчальні програми, які потрапили в наше поле зору, як правило, охоплюють загальні питання медіаосвіти, медіаграмотності, медіакомпетентності, медіакультури, або, якщо це програми з медіариторики, то в їх змісті переважає саме риторика і такі програми розроблені переважно для майбутніх журналістів. Проблема ж, яку ми ставимо: як збагатити й зробити більш ефективним процес формування медіаграмотності й медіакультури здобувача вищої освіти, увівши в цей процес інструменти риторики.

Метою статті є теоретико-методичне обґрунтування проєкту навчальної програми вибіркової дисципліни «Медіаграмотність та критичне мислення» на засадах міждисциплінарного підходу в освітніх програмах Вінницького національного технічного університету (ВНТУ).

Завдання:

1) визначити модульну структуру програми, яка гармонізуватиме її міждисциплінарний зміст;

2) визначити навчальні результати програми;

3) визначити методи й технології навчання, які будуть ефективними для опанування програми, а також окреслити ті, які потребуватимуть авторської розробки.

Виклад основного матеріалу. Закон України про вищу освіту забезпечує певну (25%) академічну свободу для студентів і викладачів у формуванні змісту освітньої програми. Це створює можливість для впровадження навчальної дисципліни з медіаграмотності в межах вибіркового компоненту освітніх програм у ЗВО України.

Медіаграмотність як окрема навчальна дисципліна у вищій школі повинна взяти на себе більш складні завдання аналітичного, творчого та діяльнісного характеру в порівнянні з відповідним курсом для школярів чи окремими темами, вплетеними в основні загальноосвітні дисципліни.

До основних загальних компетентностей, які мають бути сформовані у випускників ЗВО, за рекомендаціями європейських і національних нормативних документів щодо змісту й результатів вищої освіти (ESG 2015; EQF 2017; QF EHEA 2018; Методичні рекомендації щодо розроблення стандартів вищої освіти, МОНУ, 2019), належать:

– здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу;

– здатність використовувати інформаційні та комунікаційні технології;

– здатність до пошуку, оброблення та аналізу інформації з різних джерел;

– здатність бути критичним і самокритичним;

– здатність генерувати нові ідеї (креативність);

– здатність до міжособистісної взаємодії та роботи в команді;

– цінування та повага різноманітності та мультикультурності;

– здатність діяти на основі етичних міркувань (мотивів);

– здатність реалізувати свої права і обов’язки як члена суспільства, усвідомлювати цінності громадянського (вільного демократичного) суспільства та необхідність його сталого розвитку, верховенства права, прав і свобод людини і громадянина в Україні [6].

Спираючись на результати досліджень та власний педагогічний досвід у цій царині, стверджуємо, що формування медіаграмотності як інтегративної компетентності здатне забезпечити комплексне формування всіх перелічених вище загальних компетентностей. Це надає курсу з медіаграмотності право зайняти місце в переліку вибіркових дисциплін в освітніх програмах ЗВО. Принагідно зазначимо, що з огляду на поданий перелік і попри нероздільність (але ж нетотожність) медіаграмотності й критичного мислення, у назві дисципліни «критичне мислення» варто виокремити з «медіаграмотності».

Рушійних підстав для авторки цієї статті розробити навчальну програму з медіаграмотності на засадах міждисциплінарного підходу було кілька. Перша з них та, що вона є свідомим «амбасадором» медіаграмотності. Це спричинила з-поміж іншого участь у навчальних заходах для тренерів з медіаграмотності від АУП та IREX, онлайн-навчання з медіаграмотності (EdEra; Prometeus) та інше. Друга підстава – багаторічний досвід викладання у ЗВО риторики – дисципліни, яку відносно медіаграмотності трактуємо не лише як дотичну, суміжну, але й у багатьох аспектах засадничу. Пусковим механізмом створення навчальної програми стала участь з відповідним мікропроєктом у міжнародному проєкті «Інноваційний університет і лідерство. Фаза V: Інтердисциплінарність та міжгалузевість і стратегії розвитку університету».

Програму розроблено з урахуванням:

– документів та методичних рекомендацій ЮНЕСКО в царині медіа та інформаційної грамотності, у тому числі програми з медійної та інформаційної грамотності для педагогів [13];

– рекомендацій міжнародних науково-практичних конференцій «Сучасний простір медіаграмотності та перспективи його розвитку» (Київ, Академія української преси, МОН України, 2013–2019 рр.);

– навчально-методичних матеріалів проєктів з медіаосвіти в Україні (IREX in Ukraine, Академії української преси в партнерстві з МОН України, у тому числі [5]);

– згаданих вище європейських і національних нормативних документів щодо змісту й результатів вищої освіти.

Подамо далі в стислому вигляді основні компоненти пропонованої програми курсу «Медіаграмотність та критичне мислення»: мету, завдання, програмні результати, зміст та методичне забезпечення.

Метою курсу є надати здобувачам вищої освіти теоретичні знання та практичні навички для опанування сучасними медіа та розвитку критичного мислення, які є важливою складовою особистого, професійного та громадянського життя сучасної людини, а також є інструментами для навчання впродовж життя.

Мету конкретизуємо в таких завданнях:

– формування культури медіаспоживання студентів як майбутніх фахівців та активних громадян (орієнтація в медіапросторі; усвідомлене сприймання медіаконтенту; критичний аналіз медіадискурсу; ідентифікація маніпулятивних технологій в медіа);

– формування здатності текстотворення (написання медіаповідомлень, критичних есе, прилюдних промов);

– розвиток особистісних якостей здобувачів освіти (критичного мислення та креативності як інструменту текстотворення, продукування ідей, їх аргументації, презентації; комунікативної культури на засадах поваги та толерантності; ораторських здібностей; здатності працювати в команді; громадянськості, лідерства).

Програмні результати вивчення дисципліни закладено такі:

Студенти знатимуть: значення медіа та інформації для людини та суспільства; види медіа і типи контентів; способи впливу медіа на споживача; медіастандарти, етичні норми виробництва медіапродукції; методи аналізу та критерії оцінки медіапродукції; способи маніпуляції в медіа; методи розвитку креативності; методи розвитку критичного мислення; методи текстотворення; умови ефективної публічної комунікації.

Студенти вмітимуть: аналізувати власний медіапростір, в тому числі професійний, та медіазвички; аналізувати й оцінювати медіатексти та джерела інформації, застосовуючи різні види аналізу; інтерпретувати тексти, зображення, відео та цінності, що вони поширюють; інтерпретувати медіатексти і цінності, що поширюють як фахові медіа, так і нефахові медіа про певну фахову сферу; ідентифікувати цільову аудиторію медіапродукції; ідентифікувати маніпуляції в медіа; ідентифікувати медіамаркери забарвлення реальності, в тому числі професійної царини медіаспоживача; розпізнавати мову ворожнечі та стереотипи; створювати власні письмові й усні (публічні) висловлювання, керувати груповою дискусією.

До результатів навчання також відносимо формування ціннісних орієнтацій здобувачів освіти, пов’язаних з медіа; їх готовність висловлювати власні судження, в тому числі й через публічні виступи, презентувати власні ідеї; відстоювати власні судження на засадах толерантності.

Зміст курсу структуровано трьома модулями. Максимально скорочено він виглядає так.

Модуль І «Знання й розуміння медіа: Homo loguens в інформаційному світі»

Медіаграмотність на мапі сучасних знань та міждисциплінарність як тренд освіти ХХІ ст. Основні види медіа та їх особливості. Свобода преси, самовираження та інформації – основоположний принцип функціонування медіасфери. Професійні стандарти та етичний кодекс медіасфери: спільна відповідальність «продавців» та «покупців». Медіа як інструмент формування картини світу. «Порядок денний» (аgenda setting), праймінг, фреймінг та інші інструменти конструювання і редагування реальності. Фейк ньюз і постправда ХХІ ст.

Модуль ІІ «Аналіз і оцінка медіадискурсу»

Медіаосвіта – мета та засіб розвитку критичного мислення. Аналіз глобального та українського медіапростору: спільне та відмінне, особливості та тенденції. Аудиторія медіаспоживачів: глобалізація та фрагментація. Персональний і персоналізований медіапростір. Медіатекст і медіадискурс: критичне читання медіатекстів, методи аналізу медіадискурсу, контент-аналіз, критичний дискурс-аналіз, риторичний аналіз. Візуальна риторика: аналіз впливу візуальних текстів. Маніпуляції в медіа: механізми впливу, види, алгоритми викриття. «Маніпулятивний терор» медіа: інтелектуальний та психологічний захист від «промивання мізків». Критичний аналіз телевізійного дискурсу. Кінематограф: мистецтво та ідеологія. Аналіз кінофільму як спосіб пізнання себе і світу. Дві моделі кіноперегляду: «чужий світ» та «дзеркало». Кінокритика в епоху нових медіа.

Модуль ІІІ «Життя» в медіа: використання, продукування, взаємодія»

Інтернет 2 : 0. Нові медіа як платформа для комунікації, самовираження. Суб’єктна конвергенція: змішування медіаролей. Медіапросьюмер: споживач і творець в одній особі. Текстотворчість – сучасна інтернет-компетентність. Риторичний алгоритм текстотворення на засадах триєдності етосу, логосу, пафосу. Спілкування в мережі. Особливості комунікації в соціальних мережах: агресія vs пошук консенсусу; емоції vs логіка. Співрозмовники-маніпулятори: ідентифікація та нейтралізація їхнього впливу. Правила ефективної інтернет-дискусії. Аргументація. Уміння ставити запитання – «must-have skill» ХХІ ст. Майбутнє взаємин людини й медіа та людей у медіа.

Зміст пропонованої програми показує, що ми розглядаємо медіасферу як тло та середовище для формування здатності сучасної людини, фахівця, громадянина постати в трьох ключових іпостасях: аналітика (критичне, системне мислення), творця (продуктивне мислення, здатність генерувати ідеї, творити і створювати) і комунікатора (здатність до комунікації, взаємодії, командної роботи, впливу, лідерства). Це є одні з найбільш затребуваних умінь ХХІ ст. [9 та ін.]. І саме вони створюють спільне поле медіаграмотності й риторики. Відтак це визначило модульну структуру програми курсу.

Однією з ситуативних підстав застосовувати риторичні інструменти й технології в процесі формування медіаграмотності стали висновки, які зробила авторка, аналізуючи результати вхідного тестування студентів ВНТУ – учасників курсу змішаного навчання «Very verified: курс з медіаграмотності». Курс розроблено міжнародною організацією IREX у партнерстві зі студією онлайн-освіти EdEra. (Very Verified є частиною проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність», який впроваджує IREX за підтримки Посольства США та Посольства Великої Британії в Україні, у партнерстві з МОН України. Авторка статті була фасилітаторкою цього курсу, група учасників складалася з 30 студентів 1–2 курсів різних факультетів ВНТУ).

Одним із завдань вхідного тестування був аналіз медіатексту. Пропонований текст «Заборона всього російського: «особливий» шлях України» (29.05.2017, RBTH, Олексій Тимофіїв), якщо не враховувати красномовного заголовку з його маніпулятивним узагальненням та сарказмом, взятим в лапки, був достатньо складним для аналізу порушень медіастандартів. В ньому не впадали в око (не були кричущими й у великій кількості) стандартні маркери маніпуляцій з джерелами, експертами, статистикою, мовою ворожнечі, міксом фактів і суджень, з неправдивою інформацією, перекручуванням фактів. У розлогому тексті фактично були лише перераховані існуючі заборони і все. Ну, може, трохи приперчені легким сарказмом, на кшталт фраз, взятих у лапки: «звичайні люди», «антиукраїнські книги» у купі з виділенням підкресленням фрази «загроза національній безпеці». Це, імовірно, спричинило те, що більшість учасників (63,33%) вказали: метою статті є «поінформувати про те, що сталося»; 36,67% учасників відповіли, що позиція журналіста є нейтральною, 50% вибрали відповідь, що текст викликає нейтральні емоції.

Коротке обговорення статті після проходження тесту виявило, що переважна більшість читачів не ставила собі в процесі читання такі запитання: «Чи замислилися ви, читаючи, яке речення передає ключову ідею тексту? Наскільки цінна ця ідея, вона конструктивна чи деструктивна, чи в тексті її немає як такої? Які цінності сповідує автор? На що спрямована стаття (які наслідки, передбачає автор)? В чому цінність статті (суспільна, культурологічна, історична, гуманістична)? Автор переважно констатує чи аналізує? Чи досліджує автор причинно-наслідкові зв’язки? Текст «монотонний» чи «поліфонічний»? Який вплив (інтелектуальний, ціннісний та емоційний) спричинило на вас це читання?»

Приклад підводить до висновку, що аналіз медіатексту на відповідність медіастандартам доцільно доповнити іншими видами аналізу. Цей висновок знайшов відображення в змісті програми.

У межах курсу ми плануємо вправляння в риторичному аналізі текстів, суть якого в «розшифруванні» риторичної триєдності:

– етосу (ідентифікація мети крізь систему ставлень і цінностей автора та його цільової аудиторії; суспільних / громадянських цінностей, які транслює текст);

– логосу (виокремлення ідеї тексту та визначення її цінності («ідея, гідна поширення у світі»), об’єктивність автора в її аргументації, глибина аналіз);

– пафосу (ідентифікація та аналіз власних емоцій, які викликані читанням тексту; ідентифікація вербальних і невербальних (у візуальних образах та маркерах: картинки, фото, кольори, гра зі шрифтами тощо) елементів, які спрямовані на почуття медіаспоживача; ідентифікація емоцій автора (явних і прихованих);

– аналізу домірності етосу – логосу – пафосу тексту.

Багаторічний досвід навчання риторики та його науково-теоретичне обґрунтування [1; 3 та ін.], а також досвід проведення тренінгів з медіаграмотності в межах неформального навчання студентів ВНТУ та інших аудиторій, а також застосування інструментів медіаграмотності в курсі «Педагогіка, психологія та методика викладання у вищій школі» [2 та ін.], дають підстави стверджувати, що ефективними в цьому навчальному процесі будуть такі методи й технології навчання: лекція-дискусія, лекція з елементами тренінгу, лекція за технологією «перевернутого навчання», мікровикладання здобувачів освіти, конверсаторій, дослідження (груповий дослідницький проєкт), аудиторна робота в малих групах співробітництва, індивідуальні й групові інтерактивні/тренінгові методи («дерево очікувань», «світове кафе», «мозковий штурм», «шість капелюхів мислення», «чотири кути: аргументований вибір позиції» тощо), риторичний аналіз текстів (в тому числі візуальних текстів), критичний дискурс-аналіз, навчальна дискусія, публічні виступи, написання аналітичних есе, кейс-метод.

Передбачено такі окремі види навчальних завдань: «Карта індивідуального медіапростору» (за методологією IREX); «Вияви власні упередження»; «Випуск новин: ідентифікуємо порушення стандартів»; «Відділи факти від суджень у тексті»; «Порахуй маніпуляції на біл-борді»; «Створюємо соціальну рекламу»; «Вступайте до ВНТУ» (розробка піар-компанії); «Риторичний аналіз медіатекстів за пропонованою методикою»; «Ідентифікуй власну Filter bubble», «Епоха постправди і фейк ньюз: світові та українські ілюстрації».

Дидактичні особливості реалізації програми курсу «Медіаграмотність та критичне мислення» ми пов’язуємо з застосуванням ключових положень моделі освіти Liberal Arts (дослідженню цієї моделі навчання було присвячене окреме науково-педагогічне стажування авторки на факультеті Artes Liberales Віршавського університету):

– надання широких можливостей для розвитку особистості;

– міждисциплінарний підхід у формуванні змісту і формування міждисциплінарної компетентності;

– партнерське педагогічне спілкування;

– студентоорієнтоване навчання й оцінювання;

– домінування інтерактивних методів навчання в тому числі й на лекціях;

– акцент на критичному читанні, аналітичному письмі, публічних виступах, командній роботі;

– громадянська активність [8; 10 та ін.].

Висновки. Медіаграмотність є актуальною компетентністю людини ХХІ ст., вона є інтегративною компетентністю, яка містить у собі більшість загальних компетентностей, що входять до освітніх результатів випускників ЗВО. Отож доцільно вводити навчальні курси, які спрямовані на розвиток медіаграмотності в освітні програми ЗВО України, в межах вибіркового компоненту. У формуванні медіаграмотності здобувачів вищої освіти основний акцент слід зробити на розвитку критичного мислення студентів. Загалом курс з медіаграмотності у ЗВО має бути спрямований на розвиток ключових компетентностей ХХІ ст: критичне, системне, продуктивне мислення, здатність генерувати ідеї, здатність до комунікації, взаємодії, командної роботи, впливу, лідерства. Актуальним є розвиток міждисциплінарного підходу в навчанні медіаграмотності, зокрема перспективним в медіаосвіті вбачаємо медіариторичний напрям.

Проблеми, які потребують подальшого дослідження: розробка методології укладання міждисциплінарного термінологічного словника (виділення спільної для риторики й медіаграмотності термінології та аналіз спільного/відмінного в обсязі та змісті кожного зі «спільних» термінів, їх застосуванні, зв’язках); порівняння й гармонізація методів дослідження обраних дисциплін в межах міждисциплінарної програми; виявлення й обґрунтування наявності/браку ефекту синергії міждисциплінарної програми. Уваги потребують питання методичного забезпечення курсу, зокрема постає завдання розробки алгоритму риторичного аналізу медіатексту, медіадискурсу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Залюбівська О. Б. Інтерактивна технологія формування риторичної культури майбутніх викладачів вищої школи. / О. Б. Залюбівська. // Вісник ВПІ. – 2018. – № 5. – С. 105–113.

2. Залюбівська О. Б. Інструменти медіаграмотності для розвитку критичного мислення, творчого потенціалу та системи цінностей майбутніх педагогів. // Педагогічний практикум: методичні вказівки до виконання самостійної роботи з дисципліни «Педагогіка, психологія та методика викладання у вищій школі» для здобувачів освітнього ступеня «Магістр» усіх спеціальностей / Уклад. О. Б. Залюбівська. – Вінниця : ВНТУ, 2019. – С. 23–29.

3. Залюбівська О. Б. Педагогічні умови формування риторичної культури майбутніх викладачів технічних університетів та їх реалізація / О. Б. Залюбівська. – Вісник Вінницького політехнічного інституту. – 2016 р. – № 6 – С. 101–106.

4. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін). / Уклад. : Степко М. Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. / – Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2003, 26 с. – Режим доступу: http://aau.edu.ua/up/docs/bologna/bol_pr_in.pdf

5. Медіаосвіта та медіаграмотність: підручник / Ред. – упор. В. Ф. Іванов, О. В. Волошенюк; за науковою редакцією В. В. Різуна. – Київ: Центр вільної преси, 2012. – 352 с. – Режим доступу: http://www.aup.com.ua/uploads/momg.pdf

6. Методичні рекомендації щодо розроблення стандартів вищої освіти. – МОН України, 2019. – Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/vishcha-osvita/rekomendatsii-1648.pdf

7. Онкович Г. «Парасолькові» терміни сучасної медіаосвіти // Креативная педагогика. Научно-метод. журнал / Академия международного сотрудничества по креативной педагогике. – Винница, 2015. – Вып. 10. – С. 98–103.

8. Свободные искусства и науки на современном этапе: опыт США и Европы в контексте российского образования: Сборник статей. / Под ред. Дж. Беккера, Ф. В. Федчина. – СПб.: СПбГУ, 2014. – 124 с.

9. Шлейхер А., Найкращий клас у світі: як створити освітню систему 21-го століття / Переклала з англ. Ганна Лелів. – Львів: Літопис, 2018. – 296 с. (Електронна версія на сайті МОНУ. – Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/yakist-osviti/shlyaykher-naykrashchiy-klas-u-sviti-yak-stvoriti-sistemu-osviti-21-go-stolittya.pdf

10. Association of American Colleges & Universities: A Voice and A Force for Liberal Education. Liberal Education and America’s Promise. – Retrieved from https://www.aacu.org/leap/what-is-liberal-education

11. Grizzle A. et al. Media and Information Literacy: Policy and Strategy Guidelines. – UNESCO, 2013, 196 p. – Retrieved from https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000225606

12. Media education / Morsy, Zaghloul. Paris : UNESCO, (ePub), 1984. 406 p.. Retrieved from https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000062522

13. Media and information literacy curriculum for teachers. – /Author(s): Wilson, Carolyn; Grizzle, Alton; Tuazon, Ramon; Akyempong, Kwame; Cheung, Chi-Kim/. UNESCO, 2011. 192 p. – Retrieved from https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000192971

14. Five Laws of Media and Information Literacy, UNESCO, 2016. – Retrieved from http://www.unesco.org/new/en/communication-and-information/media-development/media-literacy/five-laws-of-mil/

The article provides a theoretical and methodological substantiation of the draft curriculum of the elective discipline «Media literacy and critical thinking» based on an interdisciplinary approach. Harmonized interdisciplinary content of the program, specific and general competences, the formation of which will be provided by the program, the educational results of the program, teaching methods and technologies were defined.

Keywords: media literacy, rhetoric, interdisciplinarity, curriculum, critical thinking, rhetorical analysis of the text.