Візуальний сторітелінг як інструмент меідаграмотності

Автор статті: Олена Зіненко - старший викладач, аспірант кафедри медіакомунікацій соціологічного факультету Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна.

В сучасних умовах інформаційного перевантаження візуальні методи передавання інформації набувають все більшої популярності як в індівідуальному спілкуванні, так і у галузях виробництва медіаконтенту для масової аудиторії. Сучасність вимагає від медіаграмотної людини не тільки розуміння вербального контенту, а й візуального. Розуміння візуальних обʼєктів не просто як засобу емоційного впливу, а як цілісного висловлювання або його частини є важливим для розвитку критичного мислення і медіаграмотного підходу до аналізу контенту. Значна частка маніпуляцій в медіа припадає на візуальний медіаконтент, і навчати його аналізу потрібно не тільки школярів, а й вчителів та інших дорослих. В даній статті ми поставили за мету презентувати кейси застосування методів візуального аналізу та навчання візуального сторітелінгу як інструментів медіаграмотності.

Ключові слова: медіаграмотність, візуальний сторітеллінг, тренінг, стереотипи.

Розвиток інформаційного суспільства з урізноманітненням агентів медіаяльності призводить до того, що візуальні методи передавання інформації набувають все більшої популярності як в індівідуальному спілкуванні, так і у галузях виробництва медіаконтенту для масової аудиторії. Сучасність вимагає від медіаграмотної людини не тільки розуміння вербального контенту, а й візуального, що передбачає володіння навичками декодування не тільки речень, а й образів, розкриття сенсу не тільки текстів, а й візуальних історій. Створення вербальних висловлювань потребує від виробників досконалого знання мови, а сприйняття — її знання споживачами медіаконтенту. Візуальні медіапродукти в цьому сенсі більш універсальні і ефективні. Візуальні матеріали, поширювані в медіа, привертають більшу увагу споживачів інформації, і це не дивно, бо вони створюються, щоб викликати емоції. Тож володіння інструментами критичного аналізу візуальних об’єктів є одним з ефективних інструментів медіаграмотності. Розуміння візуальних об’єктів не просто як засобу емоційного впливу, а як цілісного висловлювання або його частини є важливим для розвитку критичного мислення і грамотного підходу до аналізу медіаконтенту.

Розвитку відносин між «картинками» та «текстами» присвячено огляд Марини Дорош на ресурсі Media Sapiens «Сторітеллінг на папері та планшеті», в якому вона аналізує шлях паперових медіа 2000-их, і зазначає, що редакції все більше приділяють увагу візуальній організації сторінок своїх видань, а також наголошує на тому, що, яким би не був прогрес технологій, планшети та смартфони налаштовані на те, щоб ми перегортали сторінки. Сторінка є обмеженням для розміщення тих чи інших матеріалів, і за ефектом, і за об’ємом сприйнятої інформації на секунду переглядання, тексти програють картинкам [5]. А це означає, що у інформаційних війнах виграють візуальні образи, тож необхідність розвитку візуальної медіаграмотності є актуальною.

Про важливість навчання медіаграмотності наголосила Фаріда Віс, директорка Visual Social Media Lab (Велика Британія), яка проводила курс навчання для канадійських вчителів, на яку посилається в матеріалі «Контекст має значення. Навіщо в Канаді масово навчають візуальної медіаграмотності» кореспондент Media Sapiens Володимир Малинка. Зокрема Фаріда Віс зазначила, що значна частка маніпуляцій в медіа припадає на візуальний медіаконтент, і навчати його аналізу потрібно не тільки школярів, а й вчителів та інших дорослих. Вона наголосила на тому, що візуальна грамотність включає не тільки з’ясування значення символу, але й розуміння цих символічних зображень у певних контекстах [9].

Часто засоби візуального сторітелінгу використовують в цілях арт-терапії. Такий підхід до створення візуальних продуктів дещо обмежує розуміння його потенціалу як медіа. Візуальний образ, історія, створені людиною з метою висловлення своєї думки, виконує медійні функції, стає повідомленням, а його творець є відправником (творцем, ініціатором) цього повідомлення, а присутні учасники заходу є одержувачами, які можуть одразу надати зворотній зв’язок, висловити своє відношення до його змісту.

Одним з ефективних способів навчання медіаграмотності є не тільки аналіз медіаконтенту, а його творення. Навчання школярів виробляти свій медіаконтент відповідно до принципів медіаграмотності є частиною широкої стратегії, що розроблена фінським урядом після 2014 року, про що зазначає журналіст газети Гвардіан Джон Генлі у матеріалі про фінські школи [2].

Про важливість навчання візуальній медіаграмотності зазначають автори посібника «Абетка візуальної грамотності», де надано детальну інформацію щодо принципів творення візуального медіаконтенту [1]. Між тим ефективним є комплексний підхі до дослідження медіатворів, який пропонує В. Кулик у монографії «Дискурс українських медій», з увагою не тільки до творення медіапродуктів, а їх реалізації та ефектів [7, c. 116-133]. В даній статті ми поставили за мету структурувати та узагальнити досвід застосування методу візуального сторітелінгу як інструменту медіаграмотності під час проведення просвітницьких заходів для дітей та дорослих в Харкові в рамках проекту «Центр гендерної культури як платформа розширення прав жінок та молоді» за підтримки Європейського союзу протягом 2018-2020 рр.

Кейс перший. Декодування візуального повідомлення. Аналіз проводився у рамках тренінгів з креативного мислення для медіаволонтерів, вчителів, викладачів вишів протягом 2018-2020 років. В роботі з дорослою аудиторією ми зазвичай стикаємось із упереджено негативним ставленням до медіапродуктів, що пропонує сучасний медіаринок. Для аналізу ми звернулись до таких мультфільмів: «Жовта субмарина», «Ліло і Стіч», «Скубі-Ду» та «Сімпсони». Обговорення саме таких прикладів є плідним в тому числі і з точки зору подолання стереотипів дорослих щодо уподобань дітей у виборі медіаконтенту.

Під час тренінгу учасникам на екрані були показані скріншоти з зображенням героїв серіалу в певній ситуації. Аналіз проходив за таким планом:

1. Демонстрація скріншоту.

2. Пропозиція згадати, що учасники пам’ятають про мультфільм за допомогою додаткових запитань: Про що цей фільм? Хто герої? Як вони виглядають і чому? Як вони поводяться і чому? Що вони роблять? Що ви знаєте про творення цього мультсеріалу (ідея, виробник, рік, країна, соціальний підтекст)?

3. Фіксація версій та їх сортування за рівнями декодування медіаповідмолення, запропонованого у статті О. Зіненко «Декодування Повідомлення Публічної Події Як Інструмент Медіаграмотності»: теми, виразних засобів, сюжету та героїв, контексту творення [6].

4. Висновки щодо можливих цільових аудиторій (учасники зазвичай самі приходять до висновку, що цей фільм має декілька рівней, які розраховані на сприйняття дітьми, їхніми батьками та іншими дорослими).

Зупинимось на ключових моментах, які допомогли зробити відкриття щодо інформаційної цінності цих мультфільмів:

«Жовта сумарина» стереотипно сприймається як мультфільм, в якому неправильно намальовані фігури героїв, а використання кольорів взагалі вступає в протиріччя з класичним розумінням мистецтва. Під час обговорення ми з’ясовуємо, що цей мультфільм є не просто «погано намальованою» історією про пригоди музикантів гурту «Бітлз» під водою, а є візуальним переосмисленням актуальних тем, проблем і явищ дійсності: ненасильницької комунікації та толерантного ставлення до «іншого», а також теорії відносності, теорії струн, квантової механіки. Всі ці теми хвилювали молодь середини шестидесятих років XX-го століття, покоління, що виросло після Другої світової війни.

«Ліло і Стіч» сприймалася як чергова мультсеріальна розважальна жвачка від «Діснея», проте під час обговорення ми з’ясували, що це аудіовізуальна історія про виховання прийомної дитини, яка програється на двох рівнях. Ліло виховує її старша сестра, яку контролюють соціальні служби, а сама Ліло виховує Стіча, який є іншопланетною істотою. Цікаво, що Ліло дуже не вихованому Стічу ставить в приклад таку особистість як Елвіс Преслі. Разом із учасниками ми дивуємось, що співчуваємо більше нестандартним героям, які роблять помилки, а менше співчуваємо начебто правильним робітникам соціальних служб, які чомусь виглядають як герої американського фільму «Люди в чорному», який був популярним в той же час, що й перший сезон цього мультсеріалу, тобто у 2002 році. Тема іншопланетян в соціокультурних дослідженнях декодується як тема «іншого», не такого як ти, і разом із учасниками ми доходимо висновку, що ця візуальна історія не тільки розважальна, а має дидактичне завдання виховання толерантного ставлення до тих, хто не схожий на тебе.

«Скубі Ду». Тема корупції є досить складною не тільки в ситуації, коли ти хочеш її пояснити дітям, вона є проблемною в донесенні і дорослим. Серіал про веселу команду, яка мандрує із собакою на ім’я Скубі Ду і викриває маніпуляції і корупційні схеми. Співчувати героям допомагає їх візуальна визначеність: п’ять різних характерів, які відповідають п’яти психотипам, і не важливо, що один з героїв є собакою, він як раз представляє такий характер, якому дозволено ненормативну поведінку. Решта — це дві пари, звичайні дівчина та хлопець, які є парою і відповідають усім традиційним стереотипам щодо відносин жінок та чоловіків, а друга пара є такою, що порушує стереотипи. Хлопець трусливий і слабкий, дівчинка розумна.

«Сімпсони» – цей мультсеріал має дуже дурну славу серед дорослих, особливо в середовищі вчителів. Під час обговорення ми знаходимо спільну мову в тому, що цей серіал відіграв важливу роль у популяризації української мови серед дітей та молоді. Аналіз героїв допомагає з’ясувати те, що не зважаючи на те, що спостерігання за героями, які викликають огиду, є травматичним для глядача, але це мотивує не повторювати приклад подібної поведінки. Це корелює з концепцією театру жорстокості А. Арто. Не випадково, під час дискусії деяки учасники діляться прикладами дитячих фраз: «Тату, не поводься як Сімпсон, ти ж хороший».

Під час аналізу важливо привертати увагу до фактів створеної в мультфільмі дійсності і попереджати формулювання учасниками оціночних суджень щодо них. Це допомагає дистанціюватися від суб’єктивних емоцій, виділити ключові елементи значення в медіависловлюванні, які впливають на споживачів відповідно до їхнього рівня сприйняття інформації.

Кейс другий. «Маски стереотипів». Заняття з тематики дослідження гендерних стереотипів проводилося із учнями Харківського академічного художнього ліцею в рамках профорієнтаційного курсу «Креативна журналістика». Розвинуті навички художньої творчості, якими володіли школярі, дозволили нам поставити їм специфічне завдання: не тільки проаналізувати готові медіапродукти щодо стереотипів, а створити візуальні інструменти, які б можна було використовувати, щоб в подальшій просвітницькій роботі допомогали роз’ясняти іншим школярам та дорослим про шкоду гендерних стереотипів для реалізації особистості та у порозумінні людей один з одним.

Заняття складалося із двох частин: 1) міні-лекції, в якій ми надали визначення стереотипів та інформацію щодо наслідків, до яких призводить гендерна дискримінація; 2) творчої частині, в якій розідлили учасників на 5 груп, які створили маски стереотипів.

У результаті цього заняття учні зробили чотири маски, кожна з яких розкривала той чи іншій аспект заданої теми. Перша маска розкривала механізм стереотипної репрезентації особистості у соцмережі: на одній її стороні було зображено обличчя «типової жінки-красуні» у чорних окулярах з намальованими червоними губами як у ляльки та бантиком, на іншій стороні було обличчя із закритими очима із звичайними, не нафарбованими, губами. «Перша сторона маски — це те, як люди виставляють себе «для всіх», трошечки кращими, а зворотня — це справжня особистість, внутрішній світ, як я себе бачу», – прокоментували автори маски. Друга маска була надто простою, вона виглядала як пов’язка, на якій написано: «я є такою, якою ви хочете мене бачити». Третя маска була портретом із заклеєним ротом, її автори презентували в форматі перформансу — інтерв’ю із журналістом. Журналіст запитував про стереотипи, але не слухав відповідь інтервьюєрки. «Це означає, – сказали автори маски, – що по на телебаченні, навіть якщо і піднімають важливу тему, все одно не дають висловитися щодо неї тим, кого запрошують». Четвертою маскою був портрет стереотипізованої білявки в оточені слів, що акцентують увагу наїї «жіночих» функціях: кухня, діти, краса тощо. Коментар авторки: «Це те, як ви мене хочете бачити, а насправді я зовсім інша».

Створені маски були передані до підрозділу «Дитяча площАРТка» Центру гендерної культури та використовувались під час просвітницьких заходів із школярами загальноосвітніх шкіл. Під час одного з таких занять до нас завітав журналіст регіонального телеканалу «Симон» Володимир Мазур для інтерв’ю-дослідження [8].

Кейс третій. Редакція друкованого блогу «Дитяча площARTка». Експериманти з розвитку навичок візуального сторітелінгу проводилися під чса позашкільних занятт лабораторії «Креативна журналістика» для школярів ссередньої школи. Матеріали, створені дітлахами під час занять в редакції публікуються в експериментальному друкованому виданні — лабораторному щоденнику «Дитяча площARTка». Так в для осіннього випуску 2018 року вдалося підготувати візуальні твори про те, як учасники занять провели своє літо, а у весняний випуск 2019 року потрапили вечірні фоторепортажі з видами міста. В завдання входило надати фото і додати до нього коментар. Школярі не були обмежені в об’ємі коментування: в когось вийшли маленьки нариси, що додавали подробиць до візуальної історії, а хтось обмежився підписом до фото, який підсилював емоції. Одна з фотографій, яку на свій мобільний телефон з вікна електрички зробила Діана Т., тоді учениця 7-го класу, потрапила до першої шпальти осіннього випуску лабораторного щоденника «Дитяча площARTка» за 2018 рік [3]. Весняний випуск 2019. Досвід цих занять показує, що створення візуальних медіаматеріалів під час занять журналістикою є вправою, яка швидко приносить результат, економить редакційні ресурси і мотивує учасників занять до створення більш складних матеріалів, якими є тексти статей [4].

На жаль, спостереження за практикою впровадження медіаосвіти через створення медіаресурсів в українських школах, дозволяють зазначити, що профорієнтаційна діяльність з питань журналістської освіти та медіаосвіти іноді не дозволяє авторам матеріалів творити вільно: шкльні газети, сайти та інші медіапродукти створюються в умовах контролю, жорсткої цензури з боку шкільних адміністрацій. Тільки завдяки тому, що лабораторний щоденник «Дитяча площARTка» є незалежним медійним ресурсом, в ньому публікуються матеріали в авторській версії, яка проходить лише необхідне редагування.

Практика проведення занять медіаграмотності для різних аудиторій показує, що завдання навчання медіаграмотності можуть виходити за межі запобігання ризикам впливу медіа. Використання сучасних інструментів медіа, таких як візуальний сторітелінг, відкриває перспективи для підсилення освітніх програм гуманітарного циклу та просвітницьких проектів, націлених на поширення інформації, обговорення складних тем. Робота з інструментами медіатворення дає розуміння роботи механізмів впливу, а створені в рамках таких проектів медіаматеріали відповідають вимогам журналістських стандартів та принципів медіаграмотності. Між тим ефективність навчання створенню медіаконтенту залежить від дотримання медіаосвітянами права учасників на свободу слова та свободу висловлення розмаїття думок, бо це є підґрунтям для розвитку відповідальної журналістики та виховання медіаграмотного споживача.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Абетка візуальної грамотності / Баликін І., Волошенюк О., Чорний О., Федченко О. / За редакцією Волошенюк О., Іванова В., Євтушенко Р. — Київ : АУП, ЦВП, 2019.

2. Генлі Дж. (2020) Журналіст дізнався, як фінських дітей навчають протистояти дезінформації. Texty. Org. 30 січня. URL: http://texty.org.ua/pg/news/textynewseditor/read/99557/Finlandija_vzhe_u_shkolah_uchyt_ditej_protystojaty

3. Дитяча площARTка (2018). Осінній випуск URL: https://www.facebook.com/media/set/?set=oa.1885957961699562&type=3

4. Дитяча площARTка (2019). Весняний випуск URL: https://www.facebook.com/media/set/?set=oa.1973728572922500&type=3

5. Дорош М. (2012) Сторітеллінг на папері та планшеті. Detector Media. 13 вересня. URL: (https://ms.detector.media/onlain-media/post/6216/2012-09-13-storiteling-na-paperi-ta-plansheti/.

6. Зіненко О. Д. (2019) Декодування повідомлення публічної події як інструмент медіаграмотності / Збірник статей Сьомої міжнародної науково-методичної конференції: Сучасний простір медіаграмотності та перспективи його розвитку. Київ : Центр Вільної Преси, Академія української преси.

7. Кулик В. Медійний дискурс між відбиванням і творенням : Дискурс українських медій : ідентичності, ідеології, владні стосунки. Київ : Критика. 2010. 657.

8. Мазур В. (2018) Гендерный вызов : інтерв’ю із школярами, учасниками проекту «Креативна журналістика», 9-Б клас, ЗОШ 154. ObjectivTv. 21 серпня URL: https://www.youtube.com/watch?v=_t-dph1QyVw&t=1539s&fbclid=IwAR3e3xNI22XNu4eaZAnLRONsC-uO8jK10k7811GZaIdoYiH9I31EfmU27fE.

9. Малинка В. (2019) Контекст має значення. Навіщо в Канаді масово навчають візуальної медіаграмотності. Detector Media. 21 листопада. URL: https://ms.detector.media/mediaosvita/post/23821/2019-11-21-kontekst-mae-znachennya-navishcho-v-kanadi-masovo-navchayut-vizualnoi-mediagramotnosti/.

In today’s context of information overload, visual methods of information coverage are gaining popularity both in individual communication and in the production of media content for the mass audience. Modernity requires from the media literate man not only the understanding of verbal content but also the visual one. Understanding visual objects are not just as a tool of emotional impact, but as a coherent expression or part of it is important for the development of critical thinking and media literacy approach to content analysis. Much of the manipulation in the media falls on visual media content, and not only students but also teachers and other adults need to be trained to analyze it. In this article, we set out to present the case studies for applying visual analysis techniques and teaching visual staging as tools of media literacy.

Keywords: media literacy, visual story telling, training, stereotypes.