Зброя XXI століття – не зброя!?

Автор статті: Орися Харитонюк - аспірантка факультету історії, політології та національної безпеки, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Стаття розкриває мету та основні завдання інформаційної війни, серед яких створення атмосфери бездуховності, дискредитація фактів історичної та національної самобутності українського народу, зміна світогляду та цінностей.

У статті детально проаналізовано усі серії телесеріалу «Слуга народу» та окреслено основні завуальовані повідомлення глядачам. Наведено поради, як зберегти критичне мислення у час токсичного контенту.

Ключові слова: інформаційна війна, Україна, Слуга народу, дезінформація, Росія.

У зв’язку із «популістичним хаосом», що відбувається у світі як в цілому, так і в Україні зокрема, постає дуже важливе питання, як ми до цього дійшли? Коли ми пропустили той момент, як у нас почали стріляли? Стріляти не патронами, а маніпуляціями, дезінформацією та фейковими новинами.

Питаннями дослідження інформаційної війни займаються такі українські та іноземні вчені, як: Семен Н., Дарчевська Й., Панарін І., Малик Я., Петрик В. та інші.

Головною метою інформаційної війни – є послаблення моральних і матеріальних настроїв нації. Це досягається, завдяки проникненню у людську свідомість, використовуючи різноманітні психологічні, інформаційні методи. Метою такої війни є:

– послабити моральні, інтелектуальні, державні, військові сили супротивника;

– створити іншу інформаційну реальність і змусити маси повірити в неї;

– кожна інформаційна війна є латентною фазою активного, у цьому випадку збройного, протистояння між державами [9, c. 23].

Завданнями інформаційної війни є:

– створення атмосфери бездуховності, негативного ставлення до культури та історичної спадщини у суспільстві конкурента чи ворога;

– маніпулювання громадською думкою і політичною орієнтацією населення держави з метою створення політичного напруження та стану, близького до хаосу;

– дестабілізація політичних відносин між партіями, об’єднаннями та рухами з метою розпалення конфліктів, стимулювання недовіри, підозри, загострення ворожнечі, боротьба за владу;

– провокування соціальних, політичних, національно-етнічних і релігійних зіткнень;

– провокування, застосування репресивних дій з боку влади щодо опозиції;

– зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади та управління, інспірація помилкових управлінських рішень;

– уведення населення в оману щодо роботи державних органів влади, підрив їх авторитету, дискредитація їх дій;

– ініціювання страйків, масових заворушень, інших акцій протесту та непокори;

– підрив міжнародного авторитету держави, її співпраці з іншими державами;

– створення чи посилення опозиційних угруповань чи рухів;

– дискредитація фактів історичної, національної самобутності народу; зміна системи цінностей, які визначають спосіб життя і світогляд людей;

– применшення та нівелювання визнаних світових досягнень у науці, техніці та інших галузях, перебільшення значення помилок, недоліків, наслідків хибних дій та некваліфікованих урядових рішень;

– формування передумов до економічної, духовної чи військової поразки, втрати волі до боротьби та перемоги;

– представлення свого способу життя як поведінки та світогляду майбутнього, які мають наслідувати інші народи;

– підрив морального духу населення і, як наслідок, зниження обороноздатності та бойового потенціалу;

– здійснення іншого деструктивного ідеологічного впливу;

– нанесення шкоди безпеці інформаційно-технічної інфраструктури (машинно-технічним засобам, програмному забезпеченню, засобам та режиму захисту від несанкціонованого витоку інформації);

– захист від іншого деструктивного і інформаційно-психологічного та інформаційно-технічного впливу [7], [5].

Інформаційна війна має давню традицію у Росії. Вона походить безпосередньо з теорії «спеціальної пропаганди», яку вперше викладали як окремий предмет у 1942 році у Військовому інституті іноземних мов. У 2000 році цей інститут був реорганізований та перейменований на кафедру військової інформації та іноземних мов Військового університету Міністерства оборони Російської Федерації і спрямований на підготовку фахівців із вивчення закордонної інформації та військової комунікації, аналізу інформації, моніторингу та розвитку військової інформації [2, c. 4]; [10].

Як стверджує російський вчений Панарін: «холодна війна не закінчилася, оскільки боротьба між політичними елітами Заходу та Росії не закінчилася в 1991 році, а інформаційна війна в XXI столітті – головний інструмент сучасної світової політики та головний шлях до досягнення політичної та економічної сили [6].

У книгах Панаріна також викладено основні інструменти інформаційної боротьби, які він поділяє на категорії таємних і відкритих. До них належать: пропаганда (чорна, сіра і біла), розвідка (служба, яка збирає інформацію про опонента), аналітична складова (моніторинг ЗМІ та аналіз поточної ситуації), організаційна складова (секретні агенти, що впливають на ЗМІ) [2].

Тобто, ми можемо зробити висновок, що у Росії роками працюють інституції, головним завданням яких є вивчення, аналіз та моніторинг військової інформації у цілому світі. Усе те, що відбувається зараз в українській політиці та в українському суспільстві загалом – є наслідком спланованої, жорстокої та холоднокровної інформаційної війни з боку Російської Федерації. Через телевізійні програми та серіали, де пропагується байдужість до моральних цінностей, Росія за допомогою своїх агентів впливу намагається створити іншу реальність для українців. Де неважливо якою мовою ти розмовляєш, де нівелюється національна пам’ять та демонізується Європейський Союз.

Одним із таких серіалів є серіал Слуга народу. «Слуга народу» — знятий в Україні комедійний політичний телесеріал виробництва студії «Квартал-95» про історію обрання Президентом України вчителя історії. Головну роль вчителя історії (Василя Голобородька) в серіалі виконує Володимир Зеленський [11].

Режисер та продюсер цього серіалу Олексій Кірющенко, називає себе «росіянином українського походження», який постійно працює в Україні [1]. Поміж сезонами «Слуги» знімав серіал «Между нами, девочками» для каналу «Россия» [4].

Проаналізувавши усі сезони серіалу, можна зробити декілька висновків:

1) Cеріал є українофобським, усі корупціонери, які грали роль політиків майже завжди закінчували свою промову словами Слава Україні.

«2 сезон, 14 серія, 24 хв» – одними мовами країну не побудувати. Частина української громадськості та культурних діячів вважає серіал українофобським, критикуючи серіал за домінування російською мови та подекуди антиукраїнський вміст серіалу. Зокрема, український журналіст Вадим Єрченко розкритикував сюжет серіалу назвавши його «серіалом-популістом» [3].

2) Існують натяки на те, що реформи, які впроваджувалися в Україні є неефективними.

«1 сезон, 1 серія, 17 хв» – Голобородько:

– Як я маю думати про медицину?

– Як можна думати про те, чого немає?

3) Знецінюється роль ВРУ з метою зниження рівня довіри громадян до інституту парламентаризму.

«1 сезон, 6 серія, 14 хв» – хаос у ВРУ, депутати б’ються,

«1 сезон, 12 серія, 4 хв» – знову депутати ВРУ б’ються, висміюється процес декомунізації;

«2 сезон, 8 серія, 14 хв» – депутати сваряться через питання перейменування вулиці. Голобородько говорить: «Це що, головна проблема? Та людям немає що їсти». Тобто таким чином, знецінюється роль декомунізації.

4) Також у серіалі применшується роль Європейського Союзу та фінансової допомоги Україні.

«2 сезон, 3 серія» – показано те, що Україну прийняли до ЄС та всі українці роз’їхалися, лишився лише Голобородько, який гуляє по порожньому Києву, весь цей процес супроводжується сумною музикою та відчуттям апатії. В кінці серії він звичайно прокидається і розуміє, що це все сон, але сенс цієї серії зрозумілий.

«2 сезон, 14 серія, 23 хв» – ми не попрошайки, Голобородько розмовляє з Головою Міжнародного Валютного Фонду зневажливо, використовуючи нецензурну лексику.

5) У зв’язку із реальними подіями, що трапилися 29 травня 2019 року у Львівській області на шахті «Лісова», де стався обвал, під час якого загинули двоє гірників, остання серія третього сезону є найбільш моторошною. В останній серії трапляється аварія на шахті «Лісова» Львівської області. Спасти усіх можуть лише рятівники із Донбасу, тому що тільки у них є спеціальне обладнання. Це все закінчується тим, що донеччани спасають львів’ян і щасливий кінець.

23 квітня Центральна виборча комісія підрахувала 100% голосів президентських виборів. Володимир Зеленський отримав 73,22% голосів, а Петро Порошенко – 24,45%. Відрив між кандидатами – майже 49%. Таким чином, Володимир Зеленський став президентом України.

Експрезидент України Петро Порошенко в інтерв’ю «Українській правді» заявив, що слабким місцем його керівництва державою стала комунікаційна політика.

«Я винен у тому, що ми не захистилися від російської інформаційної агресії. Це було слабке місце. У тому, що ми не захистилися і ви не захистилися від фейкових новин. Бо в нас не існувало механізму, ми були не готові до того, що Росія буде використовувати демократичні інструменти для боротьби проти демократії», – зазначив Порошенко [8].

Можна зробити висновки, що ми живемо у час, коли нас вбиває інформація. Вбиває нашу ідентичність, культуру, історію та національну пам’ять. Путін не зупиниться у процесі знищення української нації, допоки нація не зупинить цей процес сама. Для того, аби зберегти критичне мислення у час токсичного контенту, потрібно:

– не читати лише заголовки, потрібно читати повний матеріал;

– намагатися дивитися різні телеканали, аби бачити ситуацію з різних сторін, на жаль, більшість телеканалів в Україні не є незалежними, вони належать окремим олігархам;

– потрібно бути уважними у соціальних мережах, оскільки у сучасному світі це велике поле для розповсюдження неправдивої інформації. Не потрібно брати до уваги коментарі від певних осіб, оскільки часто це не справжні люди, а боти.

– завжди перевіряти інформацію, намагатися знайти істину.

Корупція, популізм і безвідповідальність влади, економічна криза, плачевний стан освіти й медицини – усе це різні прояви однієї глибокої проблеми. Невміння і небажання бачити чітку межу між Добром і Злом, розгледіти у своїй маленькій щоденній рутині небесну битву між Світлом і Темрявою [12, c. 265].

СПИСОК ВИКОРСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Актор «Сватів» та «Слуги народу» претендує на посаду голови держкіно [Електронний ресурс] // 5 канал. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.5.ua/suspilstvo/aktor-svativ-ta-sluhy-narodu-pretenduie-na-posadu-holovy-derzhkino-202035.html

2. Darczewska J. The Anatomy of Russian Information Warfare: The Crimean Operation, A Case Study [Електронний ресурс] / Darczewska // Centre for Eastern Studies (OSW). – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://www.osw.waw.pl/sites/default/files/the_anatomy_of_russian_information_warfare.pdf.

3. Єрченко В. «Слуга народа»: рецензія [Електронний ресурс] / Вадим Єрченко – Режим доступу до ресурсу: http://bezkino.com/reviews/1840-sluga-naroda-recenziya.html.

4. Критикує Порошенка, топить за КПРФ: режисер «Слуги народу» потрапив у скандал [Електронний ресурс]. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.obozrevatel.com/ukr/show/people/kritikue-poroshenka-topit-za-kprf-rezhiser-slugi-narodu-potrapiv-u-skandal.htm?obozrevatellang=uk.

5. Малик Я. Інформаційна війна і Україна [Електронний ресурс] / Я. Малик // Науковий вісник «Демократичне врядування» вип.15. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://lvivacademy.com/vidavnitstvo_1/visnyk15/fail/Malyk.pdf.

6. Панарин И. Информационная война и мир [Електронний ресурс] / Панарин, Л. Панарина. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.e-reading.club/bookreader.php/123890/Panarin_ _Informacionnaya_voiina_i_geopolitika.html.

7. Петрик В. Сутність інформаційної безпеки держави, суспільства та особи [Електронний ресурс] / Валентин Петрик. — Режим доступу : www.justinian.com.ua/article.php.

8. Порошенко: Я винен у тому, що ми не захистилися від російської інформаційної агресії [Електронний ресурс] // Гордон. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://gordonua.com/ukr/news/war/-poroshenko-ja-vinen-u-tomu-shcho-mi-ne-zahistilisja-vid-rosijskoji-informatsijnoji-agresiji-1160426.html.

9. Семен Н. Поняття „інформаційна війна” в контексті соціальних комунікацій [Електронний ресурс] / Н. Семен // Держава та регіони” Серія : Соціальні комунікації № 1. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: file:///C:/Users/Admin/Downloads/drsk_2016_1_7%20(1).pdf.

10. Čižik T. Information Warfare as a Geopolitical Tool [Електронний ресурс] / Čižik // Centre for European and North Atlantic Affairs. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://www.cenaa.org/data/cms/information-warfare-geopolitical-tool.pdf.

11. Слуга народу [Електронний ресурс] // 1+1 – Режим доступу до ресурсу: https://1plus1.ua/sluga-narodu

12. Щоткіна К. Любомир Гузар. Хочу бути людиною / Катерина Щоткіна. – Харків: «Віват», 2018. – 272 с.

The article reveals the purpose and main tasks of the information warfare, including the creation of an atmosphere of insensitivity, discrediting the facts of the historical and national identity of the Ukrainian people, changing consciousness and values.

The article analyzes all the series of the TV serial Servant of the People and outlines the main veiled messages to the viewers. The article contains advices on how to keep critical thinking in the time of toxic content.

Keywords: Information warfare, Ukraine, Servant of the people, misinformation, Russia.