Нова українська школа: чи потрібна педагогам та учням інформаційно- комунікаційна компетентнісь?

Автор статті: Михайло Коропатник - доцент кафедри суспільних дисциплін та методики їх викладання, кандидат історичних наук Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського

У статті розглядаються проблеми формування медійної та інформаційної грамотності в контексті інформаційно-комунікаційної компетентності, якою, відповідно до Закону України про освіту, мають володіти сучасний педагог та учень. Така постановка питання зумовлена якісними змінами в інформаційно – комунікаційному середовищі, що сталися останніми десятиліттями, коли медіа стали потужно й суперечливо впливати на освіту молодого покоління, часто перетворюючись на провідний чинник його соціалізації, активізацією зовнішньої інформаційної агресії. За таких обставин виникає необхідність змінити ставлення до змісту та функцій освіти із врахуванням особливостей інформаційного суспільства.

Ключові слова: інформація, комунікація, інформаційне суспільство, інформаційна культура, медійна та інформаційна грамотність, «гібридна війна», інформаційно-пропагандистська війна, педагогіка.

На поставлене у назві статті риторичне запитання ми можемо дати свою суб’єктивну відповідь: так, інформаційно-комунікаційна компетентність вкрай необхідна, у першу чергу педагогам, котрі покликані у процесі навчання сформувати відповідні навички і вміння у школярів. Саме про таку послідовність йде мова у практичній площині. Чому? Приведемо лише один аргумент із документу № 8753 ПАРЄ від 6 червня 2000 р., в якому акцентується увага, що молоді люди не володіють достатніми знаннями, щоб об’єктивно оцінити справжній сенс отриманої інформації, а педагоги та батьки часто виявляються безпорадними у спробі співставити власний життєвий і професійний досвід з медіакомпетентністю їхніх дітей.

Справді, як педагогам, так і школярам, доводиться постійно стикатися із зростаючим інформаційним потоком, відчувати значні труднощі, коли необхідно застосувати пошукові навики, самостійно критично оцінити отриману інформацію. На думку фахівців ЮНЕСКО, саме медіаосвіта дозволяє вирішити цю проблему [18, с. 12]. Зазначимо, що не лише ЮНЕСКО рекомендує медіаосвіту до впровадження у національні навчальні плани всіх держав, у систему додаткової, неформальної та «довічної» освіти. Подібної позиції дотримується і Рада Європи. Ще у 1989 р. вона прийняла резолюцію, в якій чітко висловилася за те, щоб медіаосвіта починалася якомога раніше і тривала всі шкільні роки в якості обов’язкового для вивчення предмета [19, с.65], а в 2008 р. Європарламент прийняв резолюцію стосовно введення обов’язкової медіаосвіти для школярів та учителів країн Європейського Союзу.

Оперативно зреагували на світові тенденції і в Україні. У 2010 р. за ініціативи Академії Української Преси Президією Академії педагогічних наук схвалена Концепція впровадження медіаосвіти в Україні, нова редакція якої з’явилася навесні 2016 р. Концепція спрямована на виховання громадянської відповідальності, здатність активно використовувати можливості інформаційного поля телебачення, радіо, відео, кінематографу, преси, Інтернету, краще розуміти мову медіакультури. В ній акцентується увага на тому, що «медіа потужно й суперечливо впливають на освіту молодого покоління, часто перетворюючись на провідний чинник його соціалізації, стихійного соціального навчання…» [9]. Важлива теза цього концептуального документу – «загострення потреби в інтенсифікації розвитку медіаосвіти зумовлено необхідністю протистояти зовнішній інформаційній агресії та руйнівній зарубіжній пропаганді» [9].

Цілком логічно, що за таких обставин виникли об’єктивні передумови для розробки і закріплення в офіційних документах ключових компетентностей, необхідних людині в інформаційному суспільстві. Серед них – інформаційно-комунікаційна компетентність, як складова сучасного розуміння грамотності, що заснована на Рекомендації 2006/962 ЄС Європейського парламенту та Ради (ЄС) «Про основні компетенції для навчання протягом усього життя» від 18 грудня 2006 року». Еталонні рамки цього документу визначають вісім основних компетенцій, в т. ч. навики роботи з цифровими носіями.

Ця компетенція передбачає вміння роботи з цифровими носіями, впевнене та критичне використання технологій інформаційного суспільства для роботи, відпочинку та спілкування. Вони мають допомагати у творчості та інноваціях, розбиратись у достовірності та надійності доступної інформації, у правових та етичних принципах інтерактивного використання інформаційно-комунікаційних технологій. Необхідні навички включають здатність до пошуку, збирання та обробки інформації, критичного та систематичного її використання, оцінки її значимості та здатність розрізняти реальність від віртуальної реальності при вмінні їх пов’язати.

Навики роботи з цифровими носіями також дають можливість користуватись інструментами для переробки, презентації та розуміння комплексної інформації, бути здатними отримати доступ, знайти та скористатись послугами Інтернет-служб, критично та осмислено ставитися до доступної інформації, відповідально використовувати інтерактивні засоби масової інформації [28].

Рекомендації європейських інституцій лягли в основу проекту Нова Українська Школа, в якому однією із десяти ключових компетентностей школяра сучасної української школи є інформаційно-цифрова. Вона передбачає формування медійної та інформаційної грамотності, що дозволить випускнику впевнено, а водночас критично, застосовувати інформаційно – комунікаційні технології для створення, пошуку, обробки, обміну інформацією на роботі, в публічному просторі та приватному спілкуванні. Окрім того, вона допоможе опанувати основами програмування, алгоритмічного мислення, роботи з базами даних, навичками безпеки в Інтернеті та кібербезпеки, розуміти етику роботи з інформацією (авторське право, інтелектуальна власність тощо). Така ж компетентність під назвою інформаційно-комунікаційна компетентність передбачена і Законом України про освіту [7].

Фундамент для формування медійно-інформаційної грамотності серед освітянської спільноти в останні роки закладено. Мається на увазі ряд фундаментальних підручників для різних учнівських категорій, активне впровадження в практику навчання проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність», розроблений Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки посольств США та Великої Британії, у партнерстві з МОН України та АУП. Оскільки рівень інформаційно-медійної грамотності учнів та студентів залежить від професійної підготовки педагогічних працівників, то в рамках цього проєкту здійснено цикл тренінгових навчань для викладачів педагогічних університетів, інститутів післядипломної педагогічної освіти, учителів загальноосвітніх закладів. З нашої точки зору, поки що з незрозумілих причин залишається невостребуваною Програма ЮНЕСКО навчання педагогів медійній та інформаційній грамотності, про переваги якої ще буде сказано в рамках цієї статті.

Оскільки, відповідно до Концепції впровадження медіаосвіти в Україні, вже з наступного, 2021 року, розпочинається етап дальшого розвитку медіаосвіти та забезпечення її масового впровадження, є необхідність ще раз звернутися до питання, від вирішення якого великою мірою буде залежати конкурентноздатність майбутніх поколінь в глобалізованому та інформатизованому суспільстві.

Проблемам медіаосвіти та медіаграмотності присвячено немало наукових досліджень. Серед них роботи М. Маклюена [16], О. Федорова [30, 31], Т. Ольхової і Т. Мяснікової [20], О. Новікової [19] тощо.

М. Маклюен [15], П. Слоттердайк [29], І. Челишева [33, 34] та ряд інших вчених досліджують процеси еволюції медіареальності, впливу медіа на громадську свідомість, зміни поняття грамотності у процесі історичного розвитку. Разом з тим, останнім часом з’явилося ряд робіт, зокрема, авторів Х. Лау [14] та Н. Гендіної [4], у яких аналізуються, на основі процесів інформатизації, нові підходи в освіті з точки зору інформаційної грамотності. ЮНЕСКО, враховуючи особливості сучасного глобалізованого та інформатизованого суспільства, підготувало під редакцією А. Гріззла та К. Уілсона рекомендації з медійної та інформаційної грамотності для навчання педагогів [18].

Проблеми інформаційних, дезінформаційних та пропагандистських війн, а також маніпулятивні можливості медіа досліджували такі науковці, як Вірільо П. [3], Брайант Дж. і Томпсон С. [1], Кара-Мурза С. В. [8], Доценко Є. Л. [6]. Серед українських дослідників чільне місце посідають роботи Почепцова Г. Г., в т. ч. опубліковані на сайті osvita.mediasapiens.ua [21, 22, 26, 27]. Останнім часом на сайті aup.com.ua з’явився корисний для медіапедагогів блог цього ж автора, де аналізується природа віртуального світу [23, 24, 25].

Формуванню критичного мислення, що важливо в умовах інформаційно-пропагандистської агресії, присвятили свої роботи Бутенко А. В. та Ходос Є. А. [2], Федоров О. В. [32], іші науковці.

Всі ці дослідження мають, у першу чергу, наукове значення. За невеликим винятком, тут не прослідковується безпосереднього зв’язку із завданнями інформаційно-медійної грамотності. Певною мірою ці прогалини намагався заповнити автор статті, підготувавши ряд матеріалів з медійної та інформаційної грамотності науково-прикладного значення [10, 11, 12, 13].

В цілому ж питання комплексного дослідження проблем практичного впровадження у навчальних закладах медійної та інформаційної освіти, кінцевим результатом якої стане відповідна компетентність, поки що залишається невирішеним. Тому автор ставить перед собою завдання проаналізувати об’єктивні причини актуальності медіаосвіти в сучасних умовах, інтеграції її з інформаційною освітою та як ці фактори впливають на формування інформаційно-комунікаційної компетентності.

З нашої точки зору, на користь запровадження медіаосвіти переконливо свідчать такі фактори.

Перший. В кінці ХХ – на початку ХХІ століття медіа, котрі спочатку існували як посередники передачі інформації, стають соціокультурним середовищем, життєвим простором людини [33, с. 95; 34, с. 84-86]. Вплив медіа на людину набуває все більш професійного характеру: впливає на моделі її поведінки, спосіб життя, погляди і цінності.

Другий. Інформаційна революція та глобалізація зробили наше сприйняття світу значною мірою залежним від того, як його подають медіа. За цих обставин медіаосвіта є шляхом до того, щоб озброїти людину можливістю самозахисту від недобросовісної медіаінформації.

Третій. Вседозволеність інформаційного ринку, засилля низькопробної медіапродукції, низькоморальних ідеологем та цінностей спричиняє зниження в суспільстві імунітету до соціально шкідливих інформаційних впливів. Тому споживачу медіапродукції, якщо він не володіє критичним мисленням і не розуміє тенденцій сучасного медіаринку, надзвичайно проблемно скласти об’єктивну картину сучасного світу.

Чому ж людство вже не влаштовує традиційна грамотність? Тут є цілий ряд суб’єктивних та об’єктивних обставин, але головна з них та, що сучасне суспільство все частіше називають інформаційним. Як зазначає відомий дослідник Пітер Слоттердайк, інформаційну функцію традиційних мистецтв завоювали мас-медіа, котрі «вперше набрали такого етапу охоплення, якого не знала жодна раціоналістична енциклопедія, жодний художній твір, жодна «філософія життя»: володіючи безмірним обсягом, вони стрімко рушили до того, про що завжди могла лише мріяти велика філософія – до тотального синтезу, зрозуміло, за нульового рівня інтелекту, у вигляді тотального арифметичного підсумовування. Вони насправді дозволяють розвивати універсальний хаотичний емпіризм, вони можуть повідомити про все, всього торкнутися, про все зберегти інформацію, все співставити. При цьому вони представляють навіть дещо більше, ніж філософію, – вони одночасно наслідують традиціям енциклопедії та цирку» [29, с. 457]

Отже, сучасні користувачі медійних продуктів переходять в розряд споживачів медіа, або комунікантів. Тому необхідно змінити ставлення до змісту та функцій освіти, враховуючи особливості інформаційного суспільства, інакше кажучи, змінити аудиторію медіа за допомогою медіаосвіти, кінцевим результатом якої стане медіаграмотність.

Саме ці обставини стали базовою основою для включення предмета «Медіаосвіта» у навчальні програми курсів підвищення кваліфікації учителів ЧОІППО імені К. Д. Ушинського.

З метою отримання об’єктивних підстав для впровадження медіаосвіти викладачі кафедри суспільних дисциплін та методики їх викладання провели вибіркові соціологічні дослідження серед учителів (в т. ч. слухачів курсів підвищення кваліфікації інституту), учнів та батьків. 65 відсотків учителів (після прослуховування спецкурсу з медіаосвіти) вважають медіаосвіту школярів нагально необхідною.

Серед головних мотивацій впровадження медіаосвіти учителі назвали такі: використання медійної продукції дозволить зробити навчально-виховний процес сучасним і більш цікавим для учнів – 89 відсотків; шукати матеріали на основі медіа для навчальних, наукових, дослідницьких цілей – 66,8.

Соціологічні дослідження також наглядно продемонстрували необхідність батьківської медіаосвіти та недостатній рівень медіакультури і критичного мислення шкільної аудиторії.

Тому не можна не погодитися з висновком російського професора О. Федорова: «Незалежно від політичного ладу тієї чи іншої держави, людина, не підготовлена до сприйняття інформації в різних її видах, не може повноцінно її зрозуміти й аналізувати, не в силах протистояти маніпулятивним впливам медіа (якщо така маніпуляція має місце), не здатна до самостійного /автономного/ вираження своїх думок і почуттів з приводу прочитаного /почутого/, побаченого» [30, с. 621].

Все це свідчить про необхідність підвищення рівня медіаобізнаності серед дітей і підлітків. Медіаграмотність дозволяє учням отримати такі навички, які допоможуть їм досягти більшого коефіцієнту корисної дії з будь-яких навчальних предметів, а саме: спостережливість, критичне мислення, комунікація, креативність, зацікавленість, цілісне бачення.

У сучасних дослідженнях серед загальних тенденцій світового розвитку, що обумовлюють необхідність суттєвих змін в системі освіти, відзначається перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства. У цьому контексті важливим є аналіз сутнісних характеристик інформаційного суспільства, факторів становлення медіасередовища на етапі його розвитку та педагогічні аспекти регулювання особистості студента і школяра в існуючому медіапросторі.

Інформатизація і комп’ютеризація вимагають від людей нових навиків, нових знань і нового мислення, покликаних забезпечити адаптацію до умов і реалій комп’ютеризованого суспільства, гарантувати їм гідне місце у такому суспільстві. Отже, інформатизація впливає на спосіб і якість життя всіх членів суспільства як на індивідуальному, так і організаційному рівні, на робочому місці та побуті. Добре це чи погано, проте інформатизація є силою, котра не просто трансформує життя цілих спільнот, але й сприяє перебудові самого контенту відносин між людьми [20, с. 5-10].

Тому не дивно, що поряд з терміном «медійна грамотність» все більш широке застосування отримує термін «інформаційна грамотність». Справа в тому, що потужність сучасної інформаційної техніки і технології може бути використана для маніпулювання свідомістю і поведінкою людини, що загалом загрожує дегуманізацією. У зв’язку з цим на сьогодні перед освітянською спільнотою стоїть глобальне завдання – підготувати підростаюче покоління до нових умов життя і професійної діяльності у високоавтоматизованому інформаційному середовищі, навчити ефективно використовувати його можливості і захищатися від негативних впливів [4, с. 141].

У «Керівництві з інформаційної грамотності для освіти протягом всього життя», підготовленому співробітником ЮНЕСКО Х. Лау, під інформаційною грамотністю розуміється наявність знань і вмінь, котрі необхідні для виконання таких завдань:

– ефективний пошук інформації, його організація і реорганізація, ідентифікація інформації, придатної для виконання конкретного завдання чи вирішення проблеми, інтерпретація та аналіз знайденої інформації;

– оцінка точності і надійності інформації, що забезпечує дотримання етичних норм і правил користування отриманою інформацією при передачі і представленні результатів аналізу та інтерпретації іншим особам;

– застосування інформації при здійсненні певних дій, розрахованих на результат [14, с. 28].

Інформаційна грамотність є основою інформаційної культури особистості, однією із складових загальної культури людини. Під інформаційною культурою розуміється сукупність інформаційного світогляду та системи знань і вмінь, що забезпечують цілеспрямовану самостійну діяльність з оптимального задоволення індивідуальних інформаційних потреб з використанням як традиційних, так і нових інформаційних технологій. Інформаційна культура є одним з найважливіших факторів успішної професійної і непрофесійної діяльності, а також соціальної захищеності особистості.

Останнім часом у вжиток входить ще одне поняття – «трансграмотність». На думку Сьюзі Андретта з Лондонського Метрополітен-університету, це поняття об’єднує широке коло здібностей, знань та вмінь, необхідних людині, що живе у ХХІ столітті: здатність читати, писати та активно використовувати можливості ЗМІ, включно із пресою, телебаченням, радіо, кіно, а також цифровими соціальними мережами. Приставка «транс» у терміні «трансграмотність» означає необхідність подолання «водорозділу» між різними видами грамотності, притаманних друкованому, цифровому і реальному світам, що породжують багатогранність потреб людей, які постійно змінюються.

Професор Західного Іллінойського університету Макомба (США) Шон Кордес обґрунтував необхідність застосування такого узагальнюючого поняття, як «мультимодальна грамотність», під якою розуміється сукупність чотирьох видів грамотності: інформаційної, візуальної, медіаграмотності та мультикультурної грамотності. Шон Кордес переконаний, що успішність людини в інформаційному суспільстві багато у чому залежить від її володіння широким діапазоном компетентностей, пов’язаних із споживанням і створенням текстів у різноманітних форматах: візуальних, звукових, писемних.

Врешті-решт, при всій багатогранності підходів до форми і змісту організації навчання в умовах інформаційного суспільства вони мають одну спільну рису – людина ХХІ століття повинна бути професійно підготовлена до життя в системі координат, які диктують сучасні інформаційно-комунікаційні технології.

Таким чином, нові виклики, породжені сучасними технологіями, змінюють не лише систему традиційних поглядів на освіту та грамотність, але й потребують застосування інтеграційних технологій – як по відношенню до окремих навчальних предметів, так і методики впровадження в освітній процес об’єднаного курсу з медійної та інформаційної грамотності. А це потребує відповідних змін і до програм з цього напряму, і до змісту посібників та підручників. За приклад може слугувати Навчальна програма з медійної та інформаційної грамотності для педагогів, підготовлена у 2011 р. за ініціативою ЮНЕСКО. Як зазначає у передмові до програми заступник Генерального директора ЮНЕСКО з питань комунікації та інформації Я. Карклінс, «програма має новаторський характер: по-перше, вона спирається на сучасні тенденції конвергенції радіо, телебачення, Інтернету, газет, книг, електронних архівів та бібліотек на загальній платформі і вперше представляє єдиний підхід до медійної та інформаційної грамотності; по-друге, вона створена із врахуванням потреб учителів для інтеграції в офіційну систему їх підготовки. Таким чином, вона виступає у ролі каталізатора процесу, який повинен охопити мільйони молодих людей і сприяти розвитку їх здібностей» [18, с. 11].

Медіа та інші інформаційні служби визнаються у всьому світі важливими інструментами, що дозволяють людям приймати рішення із врахуванням повноти інформації. Канали комунікації та інформації здатні впливати на навчання протягом всього життя, тому кожна людина повинна хоч би в принципі розуміти, як функціонують медіа та інші інформаційні служби і як правильно їх оцінювати. Завдання медійної та інформаційної грамотності якраз і полягає в передачі цих знань користувачам. Вона втілює в собі базове розуміння функцій медіа в демократичному суспільстві, умов, за яких ЗМІ та інформаційні служби можуть ефективно виконувати ці функції, а також методів оцінки якості виконання цих функцій через відповідний контент та послуги. Таке розуміння, у свою чергу, повинно дозволити корисувачам свідомо взаємодіяти з каналами комунікації та інформації. Компетенції, набуті через медійну та інформаційну грамотність, здатні розвивати у громадян навички критичного мислення, які дозволять їм вимагати від медіа та інших постачальників інформації надавати високоякісні послуги.

Звертаємо увагу, що підвищення медійної та інформаційної грамотності учнів неможливе без підвищення медійної та інформаційної грамотності педагогів. Орієнтація на педагогів і є ключовою стратегією, що забезпечує багатократне підвищення ефективності: від інформаційно грамотних педагогів до учнів і далі суспільства в цілому. Навчання медійній та інформаційній грамотності, як зазначається в Програмі ЮНЕСКО, стане відгуком педагогів, по-перше, на їх покликання виховувати інформованих і думаючих громадян, і, по-друге, на ті зміни, що відбуваються сьогодні у загальноосвітніх закладах.

Розроблена ЮНЕСКО навчальна програма і система компетенцій у сфері медійної та інформаційної грамотності обєднала дві різні галузі – медійну грамотність та інформаційну грамотність – під загальною «парасолькою» терміну «медійна та інформаційна грамотність» (МІГ). Коротко репрезентуємо цілі і завдання МІГ, як вони сформульовані в документі ЮНЕСКО.

Інформаційна грамотність:

• визначити і сформулювати інформаційні потреби;

• знайти та отримати доступ до інформації;

• оцінити та систематизувати інформацію;

• використати та передати інформацію із дотриманням етичних норм;

• застосувати навички роботи з ІКТ для обробки інформації.

Медійна грамотність:

• розуміти роль та функції медіа в демократичному суспільстві;

• розуміти умови, за яких медіа зможуть виконувати свої функції;

• критично оцінювати контент медіа у світлі притаманних їм функцій;

• взаємодіяти з медіа для самовираження та участі в демократичних процесах;

• актуалізувати навички, в т. ч. роботи з ІКТ, необхідні для створення контенту користувача.

Отже, інформаційна грамотність підкреслює важливість доступу до інформації, її оцінки та етичного використання, а медійна грамотність робить акцент на здатність розуміти функції медіа, оцінювати якість виконання цих функцій та вступати в раціональну взаємодію з медіа з метою самовираження. Програма, розроблена спеціалістами ЮНЕСКО, об’єднує обидва підходи, що робить процес навчання більш раціональним і ефективним.

Головні переваги медійної та інформаційної грамотності (МІГ):

• У процесі вивчення та викладання МІГ озброює педагогів широкими знаннями, які передаються підростаючому поколінню.

• МІГ надає принципово важливі знання про функціонування медійних та інформаційних каналів у демократичних суспільствах, забезпечує адекватне розуміння умов, необхідних для виконання цих функцій, а також розвиток базових навичок для оцінки роботи медіа та інформаційних служб у рамках їх функцій.

• Медійно та інформаційно грамотне суспільство стимулює розвиток вільних, незалежних і плюралістичних медіа та відкритих систем.

Для повноцінного використання переваг МІГ необхідно забезпечити такі умови:

1. Медійна та інформаційна грамотність повинні сприйматися як єдине ціле і включати в себе комплекс кометентностей (знання, навички, вміння).

2. Навчальна програма МІГ повинна підготувати педагогів до викладання медійної та інформаційної грамотності, передачі учням життєво необхідних навиків, які дозволять їм взаємодіяти з медійними та інформаційними каналами, як це належить робити самостійним і думаючим молодим громадянам.

3. Громадяни повинні знати, де можна знайти і як отримати інформацію, а також як її створювати.

4. Необхідно забезпечити рівний доступ до інформації для жінок і чоловіків, а також маргінальним групам населення, особам з обмеженими фізичними можливостями, корінному населенню та національним меншинам.

5. МІГ повинна сприйматися як життєво важливий інструмент міжкультурного діалогу, взаємодії народів і розуміння їх культур.

6. Зазначимо, що серед обєктивних факторів, що зумовлюють необхідність медійної та інформаційної грамотності, формування критичного мислення, а, отже, і відповідної життєвої компетентності – інформаційна війна та російська пропаганда, які є складовими «гібридної війни».

За один лише 2014 рік російські мас-медіа створили з України стійкий образ ворога, що підтверджує низка соціологічних досліджень громадської думки російського населення, які проводив «Левада-центр». Сьогодні ми маємо справу не лише з правлячим режимом В. Путіна, а й значною частиною російського суспільства, схильного до реваншизму і ревізії повоєнного світового порядку. У цьому сенсі варто нагадати відомий постулат, сформульований К. Марксом, що «…люди є продукти обставин і виховання… люди, що змінилися, є продуктом інших обставин і зміненого виховання» [17, с. 2].

Нові тенденції в інформаційних війнах досліджує професор Георгій Почепцов. Він звертає увагу на те, що глибинні процеси впливу ворожої пропаганди відбуваються не на рівні інформації, а на рівні інтерпретацій. Справа в тому, що багатогранність сучасного світу, швидкість його перетворень, ліквідація національних інформаційних кордонів призвели до того, що людині постійно необхідно приймати рішення стосовно речей, яких вона не знає. В результаті вона готова прийняти будь-яку версію того, що відбулося, щоб завтра з такою ж готовністю взяти собі замість неї іншу [26].

В інформаційній війні суттєвим результатом є «переведення населення на повністю протилежну картину світу». Цю формулу можна чітко простежити і на подіях в Криму і на Донбасі. Якщо 1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі приблизно 55% жителів Криму і 85% – Донецької і Луганської областей , підтримали Акт незалежності України, то на початку 2014 р. у Криму проголосували за входження до складу Росії, а на Донбасі підтримали сепаратистів і їх російських покровителів. В обох випадках проявилося несприйняття перемоги Євромайдану і зміни влади у Києві.

Отже, «гібридна війна», розв’язана Росією проти України, її інформаційна, пропагандистська та психологічна складові, вимагають внесення суттєвих коректив у форми та зміст медіаосвіти, особливо з точки зору формування критичного мислення, вміння адекватно оцінювати різні види інформації. Цю обставину було враховано і в ЧОІППО імені К. Д. Ушинського: у спецкурсі з медіаосвіти для слухачів курсів підвищення кваліфікації учителів зосередили увагу на питаннях сутності інформаційно-пропагандистських війн, в т. ч. в контексті російсько-українських стосунків на нинішньому етапі, маніпулятивних можливостях засобів масової інформації.

Таким чином, для включення медіаосвіти у програми навчальних закладів – від дошкільних до вищих і післядипломної освіти, – інтеграції її з інформаційною освітою та з предметами суспільно-гуманітарного профілю, обов’язкового врахування фактору «гібридної війни», існують об’єктивні причини. Саме вони є підставою для визначення однієї із компетентностей нової української школи, як інформаційно-цифрової, котра передбачає формування медійної та інформаційної грамотності, а, отже, і якісно нових, модернових підходів у фаховій підготовці педагогічних і науково-педагогічних працівників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Брайант Дж., Томпсон С. Основы воздействия СМИ. / Дж. Брайант, С. Томпсон – М., СПб., К.: Издательский дом «Вильямс», 2004. – 430 с.

2. Бутенко А. В., Ходос Е. А. Критическое мышление: метод, теория, практика. /А. В. Бутенко, Е. А. Ходос – М.: Мирос, 2002. 298 с.

3. Вирильо П. Информационная бомба. Стратегия обмана. / Вирильо П. – М., 2002. – 312 с.

4. Гендина Н. И. Формирование информационной и медиаграмотности в условиях информационного общества: новая инициатива ЮНЕСКО и проблемы российского информационного образования /Н. И. Гендина //

5. Педагогика. Психология. – 2012. – Выпуск №1. – С. 120-141

6. Горбаткова О. И. История развития отечественного медиаобразования в контексте социально-образовательной ситуации в России в 20-е годы ХХ века /О. И. Горбаткова // Электронный журнал «Вестник МГОУ», 2013, №1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.evestnik-mgou.ru.

7. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. /Е. Л. Доценко – СПб: Речь, 2003. – 291 с.

8. Закон України про освіту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https:// mon.gov.ua/ua/tag/nova-ukrainska-shkola

9. Кара-Мурза С. В. Манипуляция сознанием / С. В. Кара-Мурза – М.: Эксмо; Алгоритм, 2007 – 456 с.

10. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні (нова редакція). //MediaSapiens.[Електронний ресурс] – Режим доступу: mediasapiens.ua

11. Коропатник М. М. Від «Галактики Гутенберга» до «глобального села»: нова якість освіти ХХІ ст. /М. М. Коропатник. //Актуальні проблеми розвитку освіти і науки в умовах глобалізації. Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції. Частина І. – Дніпро, 28-29 жовтня 2016. – С. 5-7

12. Коропатник М. М. Крим і Донбас в контексті українських реалій: історичний дискурс та парадигми сучасності /М. М. Коропатник. – Чернігів, 2017. – 70 с.

13. Коропатник М. М. Інформаційно-цифрова компетентність – одна із ключових компетентностей нової української школи. Теоретико-практичні орієнтири для медіапедагога. Методичний посібник з медійної та інформаційної грамотності /М. М. Коропатник. – Чернігів, 2018 – 99 с.

14. Коропатник М. М. Медійна та інформаційна грамотність – одна із важливих компетентностей, які має формувати нова українська школа: виклики інформаційного суспільства. /М. М. Коропатник //Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя. Наукові записки. Психолого-педагогічні науки, №3 – Ніжин, 2017. – С. 99-106

15. Лау Х. Руководство по информационной грамотности для образования на протяжении всей жизни: Guidelines on Information Literacy for Lifelong Learning / Х. Лау; науч. ред. и пер. А. Федоров. – Москва: Изд-во МОО ВПП ЮНЕСКО «Информация для всех», 2006. – 45 с.

16. Маклюен М. «Галактика Гутенберга»: становление человека печатающего. /М. Маклюен – М., 2005. – 455 с.

17. Маклюэн Г. M. Понимание медиа: внешние расширения человека. /Г. М. Маклюэн – М.: Жуковский, Кучково поле, 2003. – 625 с.

18. Маркс К. Тези про Фейєрбаха. /К. Маркс // Маркс К., Енгельс Ф. – Тв., вид. 2-е. – т. 3. – 475 с.
25

19. Медийная и информационная грамотность: программа обучения педагогов /под ред. Алтона Гриззла и Керолайн Уилсон. Пер. на русский язык Елена Малявская . – UNESCO, 2012 – 200 с.

20. Новикова А. А. Медиаобразование в США: проблемы и тенденции /А. А. Новикова //Педагогика. – 2000. – №3. – С. 58 – 68

21. Ольховая Т. А., Мясникова Т. И. Развитие медиакомпетентности студентов университета. / Т. А Ольховая., Т. И. Мясникова – М., 2012. – 125 с.

22. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. /Г. Г. Почепцов – М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер», серия 2011. – 656 с.

23. Почепцов Георгий Информационные войны: новые тенденции. /Георгий Почепцов [Електронний ресурс] – Режим доступу: osvita.mediasapiens.ua

24. Почепцов Георгий Кузнецы идентичности: песни, праздники и сериалы. /Георгий Почепцов [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.aup.com.ua

25. Почепцов Георгий Миры создаются и разрушаются в наших головах /Георгий Почепцов [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.aup.com.ua

26. Почепцов Георгий Виртуальное строительство будущего, настоящего и прошлого. /Георгий Почепцов [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.aup.com.ua

27. Почепцов Георгий «Промывание мозгов» как технология влияния. / Георгий Почепцов [Електронний ресурс] – Режим доступу: osvita.mediasapiens.ua

28. Почепцов Георгий Пропаганда vs. информационные операции: сходства и различия. / Георгий Почепцов [Електронний ресурс] – Режим доступу: osvita.mediasapiens.ua

29. Рекомендації 2006/962 ЄС Європейського парламенту та Ради (ЄС) «Про основні компетенції для навчання протягом усього життя» від 18 грудня 2006 року». [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/994-975)

30. Слоттердайк П. Критика цинического разума. /П. Слоттердайк – М: АСТ, 2009. – 800 с.

31. Федоров А. В. Медиаобразование: история, теория и методика. /А. В. Федоров – Ростов: ЦВВР, 2001. – 708 с.

32. Федоров А.В. Новые стандарты — реальная возможность для медиапедагогики. /А. В. Федоров // Alma Mater – Вестник высшей школы. – 2012. – № 3. – С. 55-58

33. Федоров А. В. Развитие медиакомпетентности и критического мышления у студентов. /А. В. Федоров – М., 2007. – 245 с.

34. Челышева И. В. Медиареальность как новый тип социокультурного пространства. /И. В. Челышева //Инновации в образовании. – 2011, №11. – С. 95 – 101.

35. Челышева И. В. Медиареальность и картина мира: основне этапы развития. /И. В. Челышева //Дистанционное и виртуальное обучение. – 2011, № 7. – С. 77-87.

The article discusses the problem of media formation and information literacy in the context of the ten competencies, that has possess modern apprentice. Such a statement of issues caused by quality changes in the information and communications environment that have occurred in recent decades, when the media powerfully and contradictory effect on the education of the young generation, often turning into a leading factor in its socialization, natural social learning. Besides, on the territory of Ukraine stepped up external informational aggression and destructive foreign propaganda.

Keywords: information, communication, information society, information culture, media and information literacy, «hybrid war», information and propaganda war, «brainwashing», pedagogy.

Збірник статей Восьмої міжнародної науково-методичної конференції «Критичне мислення в епоху токсичного контенту»>>>

Титульне фото: https://ru.freepik.com/free-photos-vectors/background. Background вектор создан(а) makyzz - ru.freepik.com