Медіаосвіта в Україні як чинник на шляху становлення інформаційного суспільства

Автор статті: М. Герасимович.

Стаття присвячена проблемі становлення і розвитку медіаосвіти в Україні як об’єктивної необхідності важливої складової становлення інформаційного суспільства.

Ключові слова: медіаосвіта, світовий освітній простір, інформаційна революція, медіакомпетентність.


Актуальність дослідження зумовлена тим, що інтеграція Української держави в європейський та світовий простір освіти диктує необхідність узгодження напрямів медіаграмотності із загальноприйнятними тенденціями розвитку сучасної освіти в існуючих умовах інформаційного суспільства.

Поява інформаційного суспільства та однієї з його фаз – суспільства знань – починають радикально впливати та змінювати не лише світову та національні економіки, а й спосіб життя людей та існування сучасного світу.

Впровадження в наукову сферу основ медіаосвіти та необхідність медіаосвітньої практики для України є очевидною. Перманентне ускладнення медіапростору призводить до виникнення нового медіаландшафту, нового медіапорядку й змінює медіакультуру загалом. Сприяючи створенню особливого інформаційного простору, численні мас-медіа істотно впливають на процес формування соціальних, моральних, художніх,естетичних цінностей та інтересів народу; стають важливим фактором впливу на його свідомість та світоглядні позиції. Все це зумовлює необхідність наукових розробок, необхідних для формування медіакультури особистості. Беручи до уваги вищевикладене, запровадження медіаосвіти в нашій державі є вкрай актуальною.

Ступінь розробки теми. Проблематика дослідження медіаосвіти в нашій державі в контексті вивчення світового інформаційного простору є комплексною, оскільки нею прямо чи опосередковано займалися дослідники В. В. Різун, І. Ю. Слісаренко, В. Ф. Іванов, М. С. Тимошик тощо. Варто зауважити, що дана проблема не залишилася поза увагою представників точних наук, зокрема, доктор фізико-математичних наук Л. Шульман, доктор фізико-математичних наук В.Пугач та їх колеги з НАНУ, що у своїх матеріалах у друкованих та електронних ЗМІ відстоюють ідею інтеграції вітчизняної науки у світовий процес.

Наукова новизна полягає у виокремленні найбільш ґрунтовних факторів, які здійснюють вплив на формування прийнятних норм медіаосвіти в Україні. Було розглянуто та детально вивчено медіаосвіту як інструмент протидії від шкідливого впливу трендів сучасних медіа.

На конференціях та форумах, присвячених проблемам та перспективам інформаційного суспільства, які відбувалися під егідою ЮНЕСКО (Майнц, Німеччина – 2002 р.; Париж, Франція – 2003 р.; Будапешт, Угорщина – 2004 р.) та світовому саміті з проблем інформаційного суспільства, що проходив у 2005 р. у Тунісі, було зроблено ряд доречних теоретичних узагальнень щодо тенденцій на шляху розвитку медіаосвіти і ролі ЗМК в цьому процесі. Учасники визначили, що світова інформаційна революція стала реальною, завдячуючи збігу деяких факторів. Наприклад, поява провідних цифрових засобів обробки інформації, що пришвидшують цей процес; сприянню розвитку електроніки; освоєння людиною меж космосу та створення надсучасних технологій зв’язку; розробка та впровадження інформаційних мережевих технологій і створення Всесвітньої павутини – Інтернету.

Так, за даними одного із самітів ЮНІДО з технологічного передбачення, щороку приріст світового ринку інформаційних технологій упродовж останніх десятиліть становив у середньому 6-8%, а в таких державах світу, як Китай, В’єтнам, Польща він сягав 25-27%.

Проте країни, що є не достатньо розвиненими, послуговуються далеко не усім арсеналом переваг, який може надавати інформаційне суспільство.

Варто зазначити, що використання знань та залучення інвестицій у науку та освіту задля забезпечення стабільного розвитку і зростання рівня життя в різних державах істотно відрізняються. Відповідно до даних Світового банку, 85% світових інвестицій у науку здійснюють країни-члени ОЕСР, 11% – Індія, Китай і Бразилія та промислово розвинені країни Східної Азії, і лише 4% – решта країн світу, до яких належить і Україна. Держави з провідною економікою створили замкнене коло, коли результати наукових розвідок і професійної підготовки кадрів забезпечують повноцінне створення нових багатств та належних підвалин, які є основою для майбутньої підтримки вітчизняної науки та сфери освіти.

Необхідно вивчити та дослідити рівень розвитку вітчизняного інформаційного суспільства та ринку телекомунікації в нашій державі. Україна на сьогодні має один із найвищих індексів освіченості у світі (98% письменного населення) та потенціал. Щоправда, залишається державою з низьким розвитком промисловості та не достатньо розвиненою сучасною інфраструктурою. Важливим фактором, який може посприяти становленню нашої держави як могутньої інформаційної держави, є саме всебічний розвиток рівня медіаосвіти.

На думку фахівців ЮНЕСКО, поява медіаосвіти обумовлена необхідністю інструменту захисту від шкідливих ефектів та трендів медіа. Першою країною, яка використала це, була Великобританія в 30-х рр. минулого століття. Так, у 60-х рр. більшість західних мислителів із заперечення медіа переключилися на заперечення та критику різних видів медіа. Цей процес у науковий обіг увійшов як «парадигма популярної культури». Вже наприкінці минулого століття прийшло усвідомлення , що ідеологічна сила медіа була пов’язана з натуралізацією ілюстрацій. Вже на сьогоднішній день медіаграмотність викладається як окремий курс, у плані підготовки фахівців за гуманітарним напрямком.

У державах Західної Європи медіаосвіта мала різні форми, залежно від форм та специфіки національної свідомості. Так, у Фінляндії вона включена до переліку предметів середньої школи з 1970 року, а у вищі навчальні заклади – з 1977 року. У країнах Скандинавії, наприклад, в Швеції медіаосвіта є обов’язковою для школярів середніх шкіл (гімназій) з 1980 року, а в Данії – з 1979 року. Майже в усіх країнах Європи медіаосвіта поступово відійшла від зайвого моралізаторства та прийшла до дослідницьких методик.

Починаючи з 60-х pp. XX століття, у багатьох розвинених державах Старого Світу, а також у Канаді, США, Австралії – сформувався особливий напрям просвітницької та культурологічної діяльності: медіаосвіта (медіакультура, медіаграмотність), що покликана допомогти народу орієнтуватися у всебічному полікультурному потоці сучасної інформації, сформувати навички аналізу і розуміння медіатекстів. У 1989 р. Рада Європи на основі документів ЮНЕСКО ухвалила «Резолюцію з медіаосвіти і нових технологій», в основі якої було визнано передову роль пресового, телевізійного, радіо і кінематографічного культурного досвіду для дітей.

Беручи до уваги постулати цього документу, медіаосвіта як дисципліна, повинна вивчатися з початкових класів і викладатися увесь період навчання в школі,а також у позашкільному закладі та в університеті. [1, с. 46–58].

Сучасні умови інформаційного сьогодення диктують свої умови поширення інформації. Кожен із нас може за допомогою власного комп’ютера ввійти до Інтернету та отримати будь-яку інформацію, що зберігається у якомусь іншому комп’ютері. На думку західних фахівців, відбувається процес розмивання кордонів і дифузії між різними засобами масової інформації, що впливає і на процеси медіаосвіти. Ми стаємо, таким чином, свідками вже глобального процесу з медіа-конвергенції. [2, с. 28–29].

Сучасні вчені нині розрізняють журналістську освіту і медіаосвіту (Media Education), або медійну освіту. Науковці з Північної Америки та Західної Європи запропонували багато визначень цього поняття, вони розробили ряд теорій та окреслили напрями медіаосвіти. Безперечно, до медіаосвіти належать аудіовізуальна освіта, кіноосвіта, а також телеосвіта, радіоосвіта, мультимедіаосвіта, інтернетосвіта тощо.

Зарубіжний досвід у цій царині запозичила Російська Федерація, де вже захистили дисертаційні дослідження з медіаосвіти та зареєстровано спеціалізацію «Медіаосвіта» в рамках спеціальності «соціальна педагогіка», а також фахово готують медіапедагогів для середньої школи, видають навчальні посібники, роблять спроби впровадити медіаосвіту в навчальні програми [4].

Так, професор О. Федоров розуміє медіаосвіту як процес розвитку особистості за допомогою та сприянням засобів масової комунікації (медіа) з ціллю формування та прищеплення культури спілкування з медіа, творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, умінь повноцінного сприймання, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різних форм самовираження та самоствердження за допомогою медіатехніки [4].

Б. Потятинник дає своє визначення: «Медійна освіта – це науково-освітня сфера діяльності, яка ставить собі за мету сприяти індивіду сформувати сталий психологічний захист від маніпуляцій чи експлуатацій з боку медіа і розвинути інформаційну культуру. У свою чергу, медійна освіта спрямована на масове оволодіння необхідними журналістськими навичками та новітніми технологіями, і на захист індивідів від надміру агресивного інформаційного довкілля [5, с. 8].

На думку автора цієї статті, під медіаосвітою варто розуміти цілий комплекс знань та методів підготовки належного сприйняття інформації, яка продукується як регіональними, так і міждержавними ЗМК.

В Україні медіаосвіта тільки набирає обертів. Так, у 2003 році було започатковано випуск електронного журналу «МедіаКритика» та організовано круглий стіл на тему: «Сучасна преса: інструмент конфліктності чи толерантності», проведено першу інтернет – конференцію «Медіаосвіта в Україні: стан і перспективи», у якій взяли участь журналісти та педагоги з різних міст України та Польщі.

Упродовж останніх років представники редколегії «МедіаКритики» організували та провели ряд пресконференцій на факультетах журналістки та інтернет-центрах ІТАР в Україні, на яких Міністерству освіти і науки України було запропоновано створити мережу медіаосвіти, зокрема, запровадити до програм підготовки й перепідготовки педагогічних кадрів курс з медіаосвіти та розглянути доцільність встановлення спеціальності «медіапедагог».

Всеукраїнське опитування, що проводив Інститут соціальної та політичної психології у 2007-2008 рр., свідчить про доволі високий рівень підтримки впровадження освітянського курсу медіакультури.

На запитання «Як би Ви поставилися до того, щоб в навчальних закладах молодь навчали культурі перегляду програм?» отримано такі відповіді (у відсотках до кількості опитаних кожної категорії):

ВІДПОВІДІ ВІДПОВІДІ
ДОРОСЛІ
СТУДЕНТИ УЧНІ
1 Позитивно 62,7 45,6 38,4
2 Негативно 4,8 15,8 17,0
3 Інше (додайте) 1,7 3,4 1,2
4 Мені байдуже 9,4 12,3 20,9
5 Важко відповісти 20,8 21,7 22,2

Ідея запровадити у школі, позашкільних закладах, ВНЗ заняття з медіаосвіти дістала схвалення, її підтримка навіть серед учнів переважає негативне і байдуже ставлення разом узяті. Дві третини дорослих поставилися до такої ідеї позитивно. Іще вищий відсоток підтримки – 75,8 % — серед тих батьків, які привчали дітей змалку дивитися телепрограми вибірково. Адже маємо доволі помітну кореляцію показників підтримки медіаосвіти і стану родинної медіапедагогіки. Утричі вище позитивне ставлення до шкільного курсу «Медіакультура» серед тих учнів, чиї батьки з дитинства привчали їх до вибіркового перегляду телепрограм, а серед студентів – у шість разів. Байдуже ставлення переважає серед учнів (у п’ять разів) і серед студентів (утричі), кого батьки не вчили селективного підходу. Для суспільної медіакультури критерій селективності виявився надзвичайно важливим, саме він визначає належність до верстви або зацікавлених, або збайдужілих споживачів медіапродукції. Певно, це і є актив громадськості, який може підтримати нормативне запровадження медіаосвіти в освітянських закладах [3, с. 354].

Дані опитування за 2008-2009 рр. засвідчили, що підтримка ідеї впровадження медіаосвіти в навчальних закладах залишилася сталою. «Чи потрібно навчати школярів та студентів культури перегляду телепередач, користуватися комп’ютером та іншими засобами масової інформації?» 45,6% опитаних відповіли «Однозначно потрібно» і ще 23,2 % – «Більше потрібно, а ніж не потрібно». На запитання «Як би Ви поставилися до того, щоб у Вашому навчальному закладі систематично навчали культурі перегляду телепрограм тощо?»позитивно відповіли 77,8% опитаних педагогів та викладачів, негативно – лише чотири особи з півтораста. Таким чином, на сьогодні наявною є позитивно налаштована до медіаосвіти громадська думка як серед населення України в цілому, так і серед суб’єктів навчально-виховного процесу.

Викладання медіакультури сприймається як об’єктивна необхідність. Безперечним є розуміння всіма верстами населення ролі медіаосвіти. І це перш за все: підготовка молоді до активного суспільного життя (48,5% опитуваних), формування розвитку критичного мислення (46,5%) та комунікативних здібностей (41,9%) [3, с. 358].

Якщо не вдається переробити пресу, то треба змінити її аудиторію. Саме такий підхід і застосовує медіаосвіта з її намаганням прищепити «психологічний імунітет» до патогенного впливу медіа, який пов’язують з надміром реклами, пропагандою і фальсифікацією, екранним насильством і порнографією.

Отже, медіаосвіта – це, з одного боку, оволодіння сучасними комунікаційними технологіями, а з іншого – формування більш відповідального ставлення до використання цих технологій. Тому, на даному етапі медіаосвіта для України просто необхідна, бо має важливу місію – підготувати молодь до активної грамотної поведінки у світі інформації: навчити орієнтуватися в загальних інформаційних потоках, критично ставитися до кожного медіатексту та мати власну позицію щодо його змісту та форми вираження,відшуковувати,структурувати, запам’ятовувати, застосовувати медіаінформацію тощо.

В Україні, як і в усьому світі, останнім часом утверджується більш широке розуміння медіаосвіти: не тільки як певного компонента шкільного чи вузівського навчання, а як довгострокова суспільно-просвітницька діяльність, що охоплює дітей і дорослих, тому медіаосвіта – це постійний розвиток і самовдосконалення особистості в суспільстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Гоне Ж. Освіта і засоби масової інформації / Гоне Ж.; [пер. з фран.]. – К., 2002. – 207 с.

2. Вальтер фон Ла Рош. Вступ до практичної журналістики. Навч. Посібник / Вальтер фон Ла Рош ; [пер. з фран. В.Климченко, А. Баканов]; – Київ: Академія Української Преси, 2005. – 229 с.

3. Найдьонова Л. А.,Баришполиць О. Т. .Медіакультура особистості: соціально-психологічний підхід. Навч.-методичний посібник. Найдьонова Л. А., Баришполиць О. Т.– К.: Міленіум, 2009. –352-359 с.

4. Онкович Г. В Засоби масової комунікації у термінологічному просторі медіа-освіти . / Онкович Г. В. // Дивослово. – 2007. № 5. – С.29-31.

5. Потятинник Б. Масова журналістська освіта – а чому б ні?/ Потятинник Б. // МедіаКритика. – 2005. – Ч. 10.

This article is dedicated for the problem of the establishment and developing of the media education in Ukraine like the very important part for establish of the information community.

Keywords: media – education, world education area, information revolution, media – competence.


Партнери конференції

Міністерство освіти і науки України головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов’язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Академія Deutsche Welle провідна організація Німеччини для розвитку міжнародних засобів масової інформації. Консультанти і тренери підтримують вільні і незалежні медіа з 1965 року. Організація пропонує міжкультурні та професійні навчальні семінари, програми і стажування для майбутніх журналістів. DW Академія також розробила магістерську програму «Міжнародні Медіа Студії», яка поєднує у собі навчання з розвитку ЗМІ, управління медіа, журналістики та комунікації. За фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

«Медійна програма», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), покликана надати місцевим медіа засоби й можливості для того, щоб розширити доступ громадян до високоякісних новин та інформації. Ця програма, виконавцем якої є МГО Internews, працюватиме з 2018 до 2023 рр. та є найбільшим проектом із розвитку медіа в історії України. 

Організація IREX – міжнародна неприбуткова організація, заснована в 1968 році, яка створює справедливий, процвітаючий та інклюзивний світ шляхом розширення можливостей для молоді, культивації лідерів, зміцнення інституцій та розширення доступу до якісної освіти та інформації.  З 2015 року в Україні  IREX впроваджує проєкти з медіаграмотності, а з лютого 2018 року організація реалізує масштабний проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» для освітян середньої та вищої школи. Проєкт розрахований на 650 шкіл, 20 ІППО та 20 ЗВО, які в свою чергу нададуть навички критичного сприйняття інформації (КСІ) принаймні 45 000 учнів, 4000 вчителів та 2000 студентів-педагогів для усвідомлення ними цінності високоякісної інформації в контексті шкільної освіти.


Збірник статей Восьмої міжнародної науково-методичної конференції «Критичне мислення в епоху токсичного контенту»>>>

Титульне фото: https://ru.freepik.com/free-photos-vectors/texture. Texture вектор создан(а) macrovector – ru.freepik.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.