Автор статті: Олена Цогла - кандидат економічних наук, доцент кафедри природничо-математичної освіти, Комунальний заклад Львівської обласної ради Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти.
У статті розглянуто та проаналізовано тлумачення терміна «медіаграмотність» вчителя. Представлено основні положення розвитку медіаграмотності в Україні. Акцентовано увагу на необхідності розвитку медіакомпетентності вчителя на основі системи післядипломної освіти.
Ключові слова: викладач, медіаграмотність, система післядипломної освіти.
Постановка проблеми. В сьогоденному світі, учитель уже не є головним осередком наукової, світоглядної і морально-естетичної інформації. Значну її частину школярі черпають з засобів масової інформації, зокрема, з Інтернету.
Сучасні учні інколи знають про новітні інформаційні технології більше за своїх вчителів. Саме тому медіаосвіта педагогічної спільноти надзвичайно важлива. Вкрай актуальним є вміння користуватися потенціалом медіапростору.
У країнах з високим економічним розвитком медіаосвіта є невіддільним елементом, з одного боку, загальної освіти молоді, з другого – загальнодоступних інформаційних процесів, таким чином будучи частиною трансформацій конкурентоспроможної економіки.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Починаючи з 1982 року (Грюнвальдська Декларація з медіаосвіти) виникає становлення понять, ідей, програм з медіаосвіти для населення. У документі, прийнятому конференцією Ради Європи, «Медіаграмотність і права людини» підкреслено важливість розвитку медіаграмотності та медіакомпетентності для підтримання демократії у суспільстві й рекомендовано ввести медіаосвіту у вищих навчальних закладах Європи як обов’язковий компонент [1, с. 89].
У Концепції впровадження медіаосвіти в Україні говориться про потребу опрацювання стереотипів медійної грамотності педагогів, запровадження медіакомпетентності у фахові стандарти підготовки вчителів, врахування вимог медіаінформаційної грамотності в освітніх програмах, розробка навчальних медіаосвітніх курсів для підготовки і перепідготовки фахівців» [2].
Відповідно до освітньої реформи Нової Української Школи, одна із ключових компетенцій учня є інформаційна і медіаграмотність [3].
Сучасні науковці, такі як Т. Бакка, В. Іванов, О. Волошенюк, Д. Дзюба, В. Дубровський, Т. Іванова, В. Левківський, Л. Найдьонова, Г. Онкович, Б. Потятинник, Г. Почепцова, Н. Череповська розробили підручники й посібники з медіаосвіти для різних верств населення та рівнів освіти.
Постановка завдань дослідження. Сприйняття та оцінку зовнішнього світу людина одержує із засобів масової інформації, які водночас є вагомими факторами освіти та виховання. Тому актуальним є дослідження необхідності формування у педагога навиків медіаграмотності.
Виклад основного матеріалу. Медіаграмотність – це практичний навик, риса стилю життя. Медіаграмотна людина, якщо бачить сумнівну інформацію, намагається її перевірити. Це людина, яка не просто пливе за інформаційною течією, а критично сприймає цей потік [4].
Сьогоденні реалії в Україні вимагають в людини навички критичного мислення та вміння продукувати медіаповідомлення. майстерності перевірки, верифікації інформації, контенту, медіамеседжів. Саме тому громадськими та державними організаціями налагоджено співробітництво із закордонними партнерами; через різні види методичної, проектної роботи, тренінги, вебінари та безкоштовні онлайн-курси.
Таким чином, медіаосвіта – елемент навчального процесу, який планомірно формує в суспільстві медіакультуру, провадить виучку індивіда до безпечної та продуктивної взаємодії із новітнім мас-медіа, беручи до уваги, як звичні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і нові (комп’ютерно опосередковане спілкування, інтернет, мобільна телефонія) медіа враховуючи розвиток інформаційно-комунікаційних технологій [2].
Щоб краще зрозуміти потребу в медіаграмотному вчителя, простежимо трактування поняття «медіаграмотність» науковцями.
Медіаграмотність – це «сукупність знань, навичок та умінь, які дозволяють людям аналізувати, критично оцінювати і створювати повідомлення різних жанрів і форм для різних типів медіа, розуміти й аналізувати процеси функціонування медіа в суспільстві, та їхній вплив» [5].
Медіаграмотність – це «здатність особистості контролювати споживання медіа» [6].
Медіаграмотність – це «результат медіа-освіти, вивчення медіа. Чим більше людина вивчає медіа (за допомогою медіа), тим більше вона медіаграмотна, тобто медіаграмотність –це здатність експериментувати, інтерпретувати, аналізувати та створювати медіатексти» [7].
Медіаграмотність – це «здатність використовувати, аналізувати, оцінювати та передавати повідомлення у різних формах» [5, с. 10].
Отож, можемо стверджувати, що індивід, який, в першу чергу, спроможний, завдяки наявності відповідних компетенцій, свідомо уловлювати й розглядати, а також вимогливо передавати та продукувати медіатексти; разом з тим вміло та критично перевіряє достовірність інформації і є медіаграмотним.
ЮНЕСКО радить пов’язувати поняття медійної та інформаційної грамотності в одне ціле: «медіа-інформаційна грамотність», що значитиме володіння компетенціями (знаннями, вміннями і ціннісними установками), що дають змогу людям ефективно взаємодіяти з медіа та іншими інформаційними службами, поглиблювати критичне мислення і розвивати звичку вчитися протягом життя для комунікації та здійснення активного громадянського життя [9].
Інформаційно-медійну грамотність необхідно просліджувати як набір мотивів, знань, умінь, здібностей, що допомагають вибрати, використати, створити, критично проаналізувати, оцінити й передати інформаційні повідомлення, тексти у різних видах і формах [8].
Важливо враховувати, що «завдання медіаграмотності полягає у перетворенні медіаспоживання в ініціативний та критичний процес, допомагаючи людям краще усвідомити потенційну маніпуляцію, а також допомогти зрозуміти роль мас-медіа і ЗМІ у формуванні громадської думки» [12].
Отже, можемо зроби висновок, що медіаграмотність – це навичка аналізувати та критично оцінювати медіа, що дає змогу опиратися медіа-інформаційним впливам та забезпечує майстерність вибору інформації.
Абсолютно очевидно, що сучасні медіа виконують не лише інформаційну функцію, а й виховну, здійснюючи вплив на формування світосприймання та позиції підростаючого покоління, тому вагомої актуальності набуває медіаосвіта педагогічної спільноти.
Таким чином, медіаграмотний освітянин – це педагог, який виділяється хистом до сприйняття, розгляду, розуміння і створення медіаінформації; до оцінки соціокультурного і політичного контексту функціонування медіа в нинішньому світі та майстерно використовує засоби масової інформації. Ключове його завдання – системне і компетентне виховання дітей і молоді, які мають навчитися не лише слушно вживати різні медійні засоби, а й тямити у закономірності їх поведінки, бачити, як впливають медіа на формування особистості. Навчити учнів критично мислити в процесі сприймання медіапродукції, для розвитку особистісного, оцінного ставлення до продукції мас-медіа загалом спираючись на етично-естетичні орієнтири [9, с. 5].
Сучасне інформаційне оточення, у якому співпрацюють учитель та учень, потребує від педагога бути медіаграмотним, адже добротність знань наданих вчителем залежить ще й від особливостей світосприймання підростаючого покоління. Для учителя у Новій українській школі стає характерним володіння компетенціями, які дають змогу ефективно взаємодіяти з медіа та іншими інформаційними службами, розвивати критичне мислення кожного здобувача освіти.
Вважаємо, що оптимально виховувати медіаграмотність ще з початкової школи через внесення елементів медіаосвіти в навчальний процес. Адже, дітей слід готувати до безпечної та оперативної взаємодії із зовнішнім світом, знання про який одержують із засобів масової інформації. Необхідно зауважити, що в сучасну інформаційну добу «ньюс-мейкером» може стати будь хто, якщо в нього є смартфон, інтернет і сторінка в соціальних мережах [10].
Щодо розвитку медіаграмотності в Україні, відповідно до результатів Конференція з медіаосвіти та медіаграмотності, яку організовують міжнародна громадська організація Internews в Україні та Академія української преси схиляються до таких думок:
1) триває поступове впровадження медіаграмотності в освіту, яке полягає у впровадженні Всеукраїнського експерименту з медіаосвіти, в результаті чого у старших класах з’явився предмет «Медіакультура»; у включенні медіаграмотності у стандарт початкової школи; вивченні розділу «Світ інформації та мас-медіа» у курсі «Громадянська освіта»;
2) Академія української преси є вагомою серед громадських організацій у формуванні медіаграмотності вчителів, так як проводить з ними регулярні тренінги, видає посібники і підручники з медіаосвіти;
3) завдяки проекту «Вивчай та розрізняй» розробляються та впроваджуються навчальні матеріали, що згодом інтегруються в освітні програми шкіл, що дасть змогу розвивати критичне мислення й провадити аналіз медіатекстів;
4) активність громадських організацій, спеціалізованих онлайн-ресурсів, волонтерських культурно-освітніх проектів сприяють підвищенню медіаграмотності населення через освітню систему до чого долучаються й інститути підвищення кваліфікації;
5) формується «елітарна медіаграмотність», органів влади, ЗМІ та інтелектуальної спільноти;
6) виникає необхідність у чесній редакційній політиці медіа каналів, як носіях знань про медіаграмотність;
7) спостерігається брак цікавого контенту на запит молодої аудиторії [11].
Таким чином, можна прийти до висновку, що в Україні, на сучасному етапі, недостатнім є рівень медіаграмотності споживачів будь яких матеріалів, які розміщені не тільки на сайтах, а й в телевізійних та радіо передачах, фільмах та комп’ютерних іграх.
Саме тому, важливим для школярів є структурування, узагальнення, використовування та осмислене продукування власних медіатекстів. Отже, сучасний учитель зобов’язаний поглиблювати критичне мислення, майстерність аналізу та відбору важливої інформації учнів, формувати їх медіа-культуру. Але для цього обов’язковим є формування власної медіа-компетентності.
Дж. Берен визначив основні вміння, які необхідні для медіакомпетентності особистості:
• хист і бажання сприймати, розуміти зміст медіатексту і фільтрувати «шум»;
• розуміння інтенсивності впливу медіатекстів;
• вміння відрізняти емоційну й обґрунтовану реакцію на інформацію, щоб діяти адекватно;
• розвиток компетентнісного сприйняття значення медіатексту;
• знання особливостей жанрів і змога з’ясовувати їх поєднання;
• критичне сприйняття медіатексту, незалежно від джерела;
• здатність розуміння специфіки мови різних медіа і їх впливу [12, c. 24].
В сучасному інформаційному суспільстві, інформація є ключовою значущістю, так як її продукують практично усі користувачі медійного простору.
Незліченна кількість контенту зумовила те, що споживачі не встигають його аналізувати. Проте, не завжди інформація є правдива, часто трапляються фейкові новини, маніпуляції та пропаганда. Саме для того щоб напрактикуватися їх відрізняти необхідно освітянам вивчати медіаграмотність.
Так склалося, що в Україні медіаграмотними вважали учнів та вчителів які опанували ІКТ і використовували їх у навчально-пізнавальному та виховному процесах, проте це не так. У Концепції «Нова українська школа» виділяють наступні складові: впевнене та свідоме використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) на роботі, в соціальному та приватному спілкуванні; інформаційну й медіа-грамотність та культуру; володіння основами програмування, роботи з базами даних; алгоритмічне мислення; навички роботи та безпеки в Інтернеті та кібербезпеки; розуміння етики роботи з інформацією (авторське право, інтелектуальна власність тощо) [3, с.11].
Так як система післядипломної педагогічної освіти цілеспрямована на підняття фахового рівня вчителів до світових стандартів, вимог часу, індивідуально-особистісних та виробничих потреб; удосконалення наукового та загальнокультурного потенціалу особистості вчителя, то на її базі необхідно впроваджувати медіаосвіту педагогів. Саме про це йдеться в Концепції впровадження медіаосвіти в Україні, адже опрацьовування шаблонів медіаінформаційної грамотності педагогів, запровадження медіакомпетентності у професійні стандарти підготовки педагогів, належне врахування вимог медіаінформаційної грамотності в освітніх програмах фахової підготовки, написання навчальних медіаосвітніх курсів для підготовки і перепідготовки дасть змогу вчителю підвищити свій рівень медіакомпетентності та буде допомагати йому у вихованні дітей і молоді, які мають призвичаїтися, в сучасномо світі, до критичного аналізу та відбору правдивої інформації.
На нашу думку, більш продуктивному використанню перспектив та ресурсів щодо впровадження медіаграмотності освітян сприяла б координаційна діяльність інститутів післядипломної освіти.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Оскільки, медіаосвіта є частиною інформаційної безпеки країни, виконує стратегічну функцію у вихованні патріотизму молоді, формуванні української ідентичності [2], тому, вагомим є підготовка медіа та інформаційно грамотного вчителя, який спроможний критично мислити, здійснювати професійну діяльність із застосуванням медіа технологій адекватно сучасним тенденцій розвитку. Саме тому, перспективним напрямом вважаємо дослідження формування інформаційної компетентності слухачів курсів підвищення кваліфікації в системі післядипломної педагогічної освіти.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Іванов В. Ф. Медіаосвіта та медіаграмотність: підручник. Київ: Центр вільної преси, 2012.
2. МОН Концепція впровадження медіаосвіти в Україні (нова редакція). [Електронний ресурс]. Доступно: http://ms.detector.media/mediaprosvita/mediaosvita/kontseptsiya_vprovadzhennya_mediaosviti_v_ukraini_nova_redaktsiya/
3. МОН Концепція Нової української школи [Электронный ресурс]. Доступно: http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/ua-sch-2016/konczepcziya.html
4. Плахта Д., Медіаосвітня вакцинація. [Електронний ресурс]. Доступно: https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/mediaosvitnya-vakcynaciy
5. Іванов В. Ф., Волошенюк О. В.; за наук. ред. В. В. Різуна, Медіаосвіта і медіаграмотність підручник. Київ, Центр вільноїпреси, 2012.
6. Голоса медиаграмотности: международные пионеры говорят: Джеимс Поттер. Интервью. Стенограмма Збірник статей Шостої міжнародної науково-методичної конференції «Практична медіаграмотність: міжнародний досвід та українські перспективи». – Київ. : Центр Вільної Преси, Академія української преси, 2018.
7. WorsnopC. AssessingMediaWork/ C. Worsnop. – Mississauga: Wright Communication, 1996. –80 p.
8. Бібліотека масової комунікації та медіаграмотності [Електронний ресурс] Доступно: http://www.aup.com.ua/category/library
9. Педагогічні аспекти формування медійної та інформаційної грамотності. Издано Институтом ЮНЕСКО по информационным технологиям в образовании, Москва, Россия
10. Плахта Д. Чому важливо бути медіаграмотним або Як виробляти у собі інформаційну «імунну систему». [Електронний ресурс]. Доступно: https://day.kyiv.ua/uk/blog/suspilstvo/chomu-vazhlyvo-buty-mediagramotnym
11. Дорош М. Як розвивається медіаграмотність в Україні: вісім висновків зі щорічної конференції [Електронний ресурс]. Доступно: https://ms.detector.media/mediaosvita/post/21021/2018-04-23
12. Федоров А. В. Развитие медиакомпетентности и критического мышления студентов педагогического вуза. Москва, Изд-во МОО ВПП ЮНЕСКО «Информация для всех», 2007.
The article deals with and analyzes the interpretation of the term «media literacy» of the teacher. The main provisions of the development of media literacy in Ukraine are presented. Emphasis is placed on the need to develop media competence of the teacher on the basis of the postgraduate education system.
Keywords: teacher, media literacy, system of postgraduate education.
Партнери конференції
Міністерство освіти і науки Ук
раїни головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов’язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Академія Deutsche Welle провідна організація Німеччини для розвитку міжнародних засобів масової інформації. Консультанти і тренери підтримують вільні і незалежні медіа з 1965 року. Організація пропонує міжкультурні та професійні навчальні семінари, програми і стажування для майбутніх журналістів. DW Академія також розробила магістерську програму «Міжнародні Медіа Студії», яка поєднує у собі навчання з розвитку ЗМІ, управління медіа, журналістики та комунікації. За фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
«
Медійна програма», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), покликана надати місцевим медіа засоби й можливості для того, щоб розширити доступ громадян до високоякісних новин та інформації. Ця програма, виконавцем якої є МГО Internews, працюватиме з 2018 до 2023 рр. та є найбільшим проектом із розвитку медіа в історії України.
Організація IREX – міжнародна неприбуткова організація, заснована в 1968 році, яка створює справедливий, процвітаючий та інклюзивний світ шляхом розширення можливостей для молоді, культивації лідерів, зміцнення інституцій та розширення доступу до якісної освіти та інформації. З 2015 року в Україні IREX впроваджує проєкти з медіаграмотності, а з лютого 2018 року організація реалізує масштабний проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» для освітян середньої та вищої школи. Проєкт розрахований на 650 шкіл, 20 ІППО та 20 ЗВО, які в свою чергу нададуть навички критичного сприйняття інформації (КСІ) принаймні 45 000 учнів, 4000 вчителів та 2000 студентів-педагогів для усвідомлення ними цінності високоякісної інформації в контексті шкільної освіти.
Титульне фото: https://ru.freepik.com/free-vector/modern-education-concept-background_1593925.htm
