Керол Аркус: Чи можливо виховати активних громадян шляхом медіаграмотності? Або мої думки після розмови з Марком Сурманом

Для рефлексії: за підсумками бесіди віцепрезидента «Асоціації медіаграмотності в Канаді» Керол Аркус (Carol Arcus) з Марком Сурманом (Mark Surman), президентом та виконавчим директором Mozilla Foundation.

Нещодавно я відвідала одне з «маклюенівських зібрань» (прим. Маршал Маклюен (1911-1980) – один з найвидатніших й наймасштабніших мислителів XX-го століття; викладав у коледжі св. Майкла в Університеті Торонто, Канада, з 1946 до кінця життя в 1980 році. Відомий в усьому світі як засновник «теорії медіа») – дискусійний майданчик, який відбувається завдяки підтримці коледжу св. Майкла в Університеті Торонто та Фонду Маршала Маклюена. 9 листопада в Королівському музеї Онтаріо ми слухали виступ Марка Сурмана, президента і виконавчого директора Mozilla, неприбуткової технологічної компанії, що сповідує цінність люди перш за все». Він розповідав відвідувачам, яких зібралося близько 100 осіб, про те «чи дійсно фейкові новини несуть загрозу». Він зупинився на таких основних темах як техніка дезінформації, способи її поширення в мережі та можливі наслідки. Як і очікувалося, він окреслив маніпуляції, що використовують Google та Facebook як основні поширювачі фейкових новин», та висловив невелику надію на активізм як спосіб протидії цим явищам (Mozilla була заснована від початку як класична організація активістів, що кидали виклик жадібним корпоративним гігантам). Думки Сурмана не викликали в мене здивування, однак у промові він зробив ремарку щодо медіаграмотності, після якої я змушена була задуматися. Пан Сурман наголосив, що медіаграмотність у школах сприйняли із захватом, і все було «добре і чудово», поки не усвідомили, що такому навчанню досить сильно бракує ефективності. Іншими словами, самі по собі навички медіаграмотності не створюють фундаментальних змін.

Він вважає, що навчання людей розуміти лише вплив та особливості роботи медіа не сприяє заохоченню громадян повернути собі контроль над медійним простором. Після лекції я особисто запитала пана Сурмана, яким чином особистість може стати активним медіаспоживачем без знань про те, як критично взаємодіяти з медіа. У відповідь він сказав, що дійсно необхідно критично мислити, однак цього недостатньо для розвитку активних громадян. Не вистачає «певної ланки», яка б дозволила медіаграмотним людям висловити своє незадоволення корпоративними гігантами та відновити право особистості на свободу спілкування в безпечному технологічному просторі.

У мене виникло величезне бажання заперечити, але я маю визнати доцільність його слів щодо «ланки, якої бракує». Медіаграмотні громадяни не завжди активні. Вони можуть виявляти певний рівень активності, але радше на особистому рівні. І коли люди не обмінюються критичними думками й не самоорганізовуються заради змін, чи можна вважати їх діяльність ефективною?

Виникає запитання: яким має бути наш обов’язок як вчителів медіаграмотності? Чи потрібно нам знайти ту «ланку, якої бракує»? Чи потрібно поєднувати наскрізну частину навчальних програм із діяльністю активістів? Чи дійсно необхідно заохочувати особистість до дій? Чи буде це доцільно в навчальному процесі? Можливо, все-таки для формування справжнього активізму необхідний імпульс, який людина відчуватиме самостійно?

Джерело: Асоціація медіаграмотності в Канаді. Керол Аркус: «Чи можливо виховати активних громадян шляхом медіаграмотності? Або мої думки після розмови з Марком Сурманом».

Стаття-блог>>>

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.