Друзі, продовжує діяти наш банк обміну матеріалами «Заняття в стислих умовах». Ми дуже вдячні Олександру Тягло, доктору філософських наук, професору за матеріал «Fakebuster is no less than Ghostbuster», яким він поділився з АУП. А ми радо ділимося з вами!
Харків, 21 травня 2021 р.
Елементарний наочний аналіз явища аноніма під псевдонімом у електронних засобах масової інформації та соціальних мережах з простими висновками й рекомендаціями щодо безпеки споживання інформації.
18 травня 2021 року «Українська правда» опублікувала текст «Хомчак повідомив НАТО про російські війська біля кордонів України». Тема досить злободенна, тому дане повідомлення викликало масу коментарів, зокрема такі.
Зараз, не занурюючись у зміст коментарів, хочу звернути увагу на особливості їх форми та джерел.
Ось маємо дві реакції на месидж Наталки Чангулі – один належить тому, хто назвав себе Тот Еще, а інший – Юрію Шутку.
Коли ви спробуєте дізнатися щось про першого з них, то знайдете не тільки чисту аватарку, а й абсолютно пусту сторінку.
Натомість сторінка того, хто зветься Юрій Шутко, досить інформативна, вона свідчить про значний стаж цього користувача Фейсбуку.
Кого слід сприймати, навіть не обов’язково погоджуючись, серйозно, як гідного співучасника комунікації? Джерело з чистою аватаркою і штучним ім’ям, яке не здатне/не запрограмоване навіть замаскувати свою сумнівність? Або – з дуже високою ймовірністю – реальну особу, котра не приховує належних відомостей, що піддаються верифікації? Для розумної людини питання, здається, чисто риторичне...
Використання псевдонімів – далеко не нове явище у інформаційному просторі. Наприклад, небагато хто чув про Франсуа Марі Аруе, але Вольтер широко відомо по усьому світові. Використовувати псевдоніми, публікуватися без реальної самоідентифікації – це традиційний засіб приховати своє походження чи соціальне становище, уникнути утисків світської влади чи Святої інквізиції... Тож у історичній ретроспективі публікація під псевдонімом –часто-густо зовсім не брехня чи підступна маніпуляція. Та й сьогодні цей спосіб захисту життя, інших прав особи визнається законним, не пов’язаним необхідно з намаганням увести в оману. Зокрема, у п. 5 ст. 25 чинного Закону України «Про інформацію» вказано: «Журналіст має право поширювати підготовлені ним матеріали за власним підписом або під умовним ім'ям».
Ситуація набуває нових загрозливих рис, коли людська активність масово перемішується в інформаційний простір, створюваний електронними ЗМІ чи соціальними мережами, у віртуальну реальність загалом. Тут використання псевдонімів, що межує з анонімністю, стає атрибутом впливів, досить часто – токсичних, здійснюваних через фейки, різного роду хитрі маніпуляції, адресовані масам надто довірливих споживачів інформації. Анонім під псевдонімом, або, у широкому розумінні цього неологізму, бот, виступає практично безвідповідальнім джерелом чи розносником дезінформації, брехливої пропаганди, рядовим різного роду інформаційних операцій, що перетворюються на глобальну усе проникаючу рутину (стосовно вітчизняної ситуації див., напр., фільм 2019 року «Я – бот», https://www.youtube.com/watch?v=s5O-j0gXtno). Більше того, може статися, що безпосередньо бот зовсім і не людина, а добре оплачена зацікавленим замовником шкідлива програма, негативний вияв штучного інтелекту …
Отже, зіткнувшись з повідомленням когось/чогось з пустою або сумнівною аватаркою чи підозрілим – надто простим, штучним тощо – ім’ям, аби не пошитися в дурні не полінуйтеся відкрити сторінку цього когось/чогось у соціальній мережі, наприклад у Фейсбуці, й тверезо оцініть її наповнення – якщо воно там, звичайно, є. Використайте різні пошукові інструменти, аби перевірити наявну там текстову інформацію, фотографії (див. також, напр., рекомендації https://fb-killa.pro/index.php?threads/kak-otlichit-bota-ot-cheloveka-v-facebook.10142/). Це, звичайно, не убезпечить від токсичного впливу маси ботів-брехунів чи маніпуляторів абсолютно, але значно зменшить можливість омани, зрештою – розміри заподіяною нею шкоди. Та для надійнішого убезпечення споживачеві інформації слід, використовуючи, насамперед, вміння критичного мислення, перейти до її змістовного дослідження з огляду на відповідний контекст.
А простодушно сприймати описаного аноніма під псевдонімом за доброчесного співучасника спілкування, поспіхом підтримувати або заперечувати йому навряд чи розумно. Найпершою реакцією тут має бути відповідна ситуації ясна констатація його статусу як знеособленого і безвідповідального, але злодійкуватого привиду віртуальної реальності…
[Бот] Руда Благодійниця – Вороні:
Красуне, ти маєш повне право
голосно проспіватине тільки
«Так», а й «Ні»…
