ДОСВІД ФОРМУВАННЯ МЕДІАГРАМОТНОСТІ БІЛОРУСЬКИХ ВЧИТЕЛІВ

Автор: Тамара Мацкевич, заступниця голови Республіканського громадського об’єднання “Товариство білоруської школи”, Республіка Білорусь

Медіа-інформаційна компетентність розглядається європейськими документами як базова потреба сучасної людини. [1] Але як її сформувати, якщо спеціального предмета «Медіаграмотність» в розкладі не існує, шкільна програма перенасичена, а вчителі часто не мають ні відповідних умінь, ні додаткового часу на медіаосвіту, навіть якщо усвідомлюють її важливість?

Медіаосвіта в Білорусі стикається як з глобальними, так і з специфічними для авторитарної держави викликами.

Як і в усьому світі, білоруські діти ростуть в умовах інформаційного суспільства, коли все навколо сяє, миготить, звучить і обертається, щоб заволодіти увагою. Традиційна школа з її традиційною грамотністю учневі здається занадто нудним. Але важливо те, що знань-умінь-навичок, яких вимагає шкільна програма, сьогодні учневі недостатньо, щоб орієнтуватися в подіях, бути конкурентоспроможними на ринку праці і успішним в особистому житті.

Раніше інформацію потрібно було добути – цьому допомогала школа. Сьогодні інформації занадто багато. Завдання школи змінилося – вона повинна навчити учня бути відповідальним користувачем і творцем інформаційного простору: вміти відбирати потрібне, критично оцінювати інформацію, уникати небезпеки обману і маніпулювання. Проблема непідготовленості школи до нових завдань і низької медійної грамотності самих вчителів стоїть дуже гостро.

Для Білорусі більше характерні інші аспекти медіаосвіти, яки пов’язані з історичними особливостями і політичними умовами існування авторитарного держави.

Білоруси, як і українці, живуть в контексті інформаційної війни. Інформаційні операції ведуться з боку східного сусіда, який прагне перетворити свою сферу впливу в відновлену імперію. Росія намагається зруйнувати національну ідентичність білорусів, закласти в голови людей потрібну їй картину світу і використовує для цього не тільки медіа-простір, церкву, а й школу. Несамостійна і недемократична білоруська держава не може і не хоче захищати власне суспільство від інформаційного впливу та пропаганди, стримує розвиток освіти, медіа, громадських і культурних ініціатив, але містить армію пропагандистів, виключно щоб зберегти свою владу. У цьому є основна відмінність білоруських умов розвитку медіаосвіти від українських.

У Білорусі не відбулося роздержавлення ефірних і більшості друкованих інформаційних медіа. Медіа досі фінансуються з державного бюджету і є частиною ідеологічних органів влади. Незалежні медіа за наступних 20 років були витіснені з ринку за допомогою репресій [2]. Позбавлені конкуренції і свободи, білоруські державні ЗМІ давно деградували, продукують неякісний контент – як пропагандистський, так і розважальний. Частка російського контенту на білоруському державному телебаченні доходить до 65% [3], кабельні мережі транслюють в абсолютній більшості російські канали. Єдиний український канал UATV, який отримав дозвіл на трансляцію в січні 2019 року, до цього часу відсутні в мережах найбільших операторів.

У школі ситуація не краща: пострадянської реформи освіти не відбулося, діти до сих пір вивчають російську літературу замість світової, підручники індоктринуюць російськоцентричний погляд на історію, білоруськомовної освіти майже не залишилося (менше 13% дітей навчаються по-білоруськи, вузів з викладанням білоруською мовою в Білорусі немає). Це при тому, що 53,2% жителів називали білоруську мову рідною (перепис 2009 р.). Зате школам нав’язують плани прийому в піонери і БРСМ (лукашенківський комсомол), примусову підписку на російськомовні газети, відвідування офіційних заходів ностальгічно-радянського змісту.

В таких умовах завдання медіаосвіти вирішує громадянське суспільство. Як вже було сказано вище, сподіватися на сприяння і ресурси держави білорусам неможливо, тому громадським організаціям, журналістам, вчителям доводиться вибирати найбільш ефективні шляхи медіаосвіти в школі. Нижче про деякі з них.

МЕДІАОСВІТА ДЛЯ ОСВІТЯН

Перше, що почали робити білоруські організації, – це розширювати знання серед тих, хто вміє вчити інших, – серед вчителів. Саме вони здатні створити ефект снігової кулі – передати свої знання учням, колегам, батькам. Кожен учитель має навчальні відносини приблизно з 100 особами. Семінари для вчителів почали влаштовувати громадські організації, потім навчені медіапедагогі стали проводити навчання для колег в Національному інституті освіти, Академії післядипломної освіти та інших закладах додаткової освіти. Темі медіаосвіти були присвячені методичні табори. Деякі методичні інструменти білоруси позичили у шведів, українців, поляків, чехів і словаків, проте основою для розуміння ролі і місця медіаосвіти в школі стала книга-посібник американських педагогів Сінді Шейбе і Фейт Рогоу “Медіаграмотність: критичне мислення в мультимедійному світі”, яка перекладена українськими колегами. [4]. Ідеї інтеграційного підходу до медіаосвіти, пропоновані там, стали фундаментом білоруського моделі медіаосвіти.

ДИСТАНЦІЙНИЙ КУРС-ПІДТРИМКА: ВЧИМО ТОМУ, ЗА ДОПОМОГОЮ ЧОГО ВЧИМО

Часто семінари і тренінги не мають очікуваного довгострокового ефекту. Після навчання вчителі потрапляють в звичне шкільне оточення з його бюрократією і торованим освітнім процесом і до практичного втілення медіаосвітніх методів справи не доходять.

Виходом може бути курс дистанційної підтримки вчителів-практиків, який можливо вважати білоруським know-how.

Метою курсу-підтримки було допомогти вчителю використовувати «бонуси» медійного простору для навчання: розширення та актуалізації змісту, підвищення мотивації учнів і формування їх медійної грамотності.

Перший дистанційний курс для тих, хто тільки починає робити перші кроки в навчанні медіаграмотності, був проведений Товариством білоруської школи в 2015 році. Зміст його склали вчителі, які пройшли навчання і самі спробували на практиці інтегрувати в свої предмети завдання медіаосвіти. Курс організований на безкоштовній платформі moodle і дозволяє одночасно працювати з великою кількістю шкіл.

Мал. 1. Схема курсу

Щоб вчителі не залишали навчання, курс повинен бути добровільним, практично-орієнтованим і не вимагати від вчителя багато часу.

Він організований так, щоб кожен учасник раз в 2-3 тижні отримував невеликий теоретичний матеріал і завдання, яке він повинен виконати в класі з учнями під час уроків, інформаційних або класних годин або інших виховних заходів. Учасники повинні слідувати інтеграційного підходу до медіаосвіти. Такий підхід вимагає від учителя тільки бажання і творчості в підборі і використання актуальних медіаповідомлень, але не вимагає виділення окремого часу на позапредметні знання і додаткові заняття.

При цьому кожен студент курсу має свого ментора – колегу з великим досвідом роботи, який консультує, допомагає порадами. Курс має 6 модулів і триває 4 місяці. Таким чином, за 4 місяці кожен студент курсу не тільки знайомиться з теоретичними основами медіаграмотності, а й починає відчувати “смак” практичного використання медіа в освітньому і виховному процесі.

ЗМІСТ ДИСТАНЦИЙНОГО КУРСУ

«Медіаосвіта у школі» – www.nastaunik.info/moodle

Номер
модуля
Тематика модуля тривалість модуля
0 модуль –
вступ
Платформа электронного навчання. Реєстрація, знаёмство з платформой навчання, вступ до курсу.  1 тиждень
I модуль теоретичний

«Я і медіаосвіта»

Терміни і ключові поняття медіаосвіти, актуальність, документы, медіа-інформаційні компетенції.

2 тижні
II модуль -практичний «Я – Медіакористувач».
Я і моя медіакомпетентність. Вчимося, щоб учити.
3 тижні
III модуль -методичний «Я – Медіавчитель». Інтеграція медіаосвіти у освітній процес. Формуємо медіакомпетенції на уроках. 3 тижні
IV модуль -методичний «Я – Медіавихователь». Формуємо медіакомпетенції на виховних заняттях, у позакласній роботі. 3 тижні
V модуль -практичний «Я – Медіатворець». Створюемо медіапродукт самі. 3 тижні
VI модуль – підсумковий Підведення підсумків, заповнення анкети. Покращуємо курс разом. 1 тиждень


Мал. 2. Зміст і графік курс
у

При розробці окремих модулів були використані наступні ресурси:

– досвід шведських, українських і білоруських педагогів-практиків;

– американський підручник для вчителів «Медіаграмотність. Критичне мислення в мультимедійному світі » [4];

– статті білоруських педагогів, опубліковані в білоруської педагогічній пресі;

– ресурси сайтів http://nastaunik.info, http://aup.com.ua/books/mbm/, monda.eu ;

– власний досвід проведення занять по медіаграмотністі;

– досвід організації курсів дистанційного навчання «Активна оцінка».

Під час виканання другого-п’ятого модулів учасники курсу працюють відповідно до наступних рекомендацій.

На першому тижні модуля:

– знайомляться з дидактичним матеріалом модуля, розміщеним на платформі курсу,

– виконвають тест для самоперевірки, який закріпить придбані знання при вивченні дидактичного матеріалу,

– планують виконання запропонованих завдань.

На другому тижні:

– виконвають запропоновані завдання,

– заповняють формуляр звіту,

– розміщують звіт на сайті курсу.

На третьому тижні:

– знайомляться з коментарем ментора до звіти,

– знайомляться зі звітами інших учасників курсу,

– приймають участь в дискусіях на форумі курсу.

Досить тривалий термін курсу дозволяє побачити і оцінити зміни, що відбуваються в свідомості учнів, простежити процес розвитку навичок аналізу інформації, критичного ставлення до повідомлень ЗМІ, спроб самостійного і відповідального використання медійного простору.

ОЦІНКА І УМОВИ ЗАКІНЧЕННЯ КУРСУ

У дистанційному курсі немає іспитів. Він відрізняється від інших курсів тим, що його учасники набувають знання, перш за все, через досвід роботи.

Робота на курсі оцінюється за допомогою засобів активної (формативної) оцінки. Це означає, що під час дистанційного навчання кожен учасник має додаткову можливість познайомитися з принципами та елементами формативної оцінки і на собі відчути переваги і недоліки цієї технології. Оцінки в балах не виставляються, тому що формативная оцінка не розглядає оцінювання як контроль, вона використовує зворотний зв’язок (коментування) для рекомендацій щодо поліпшення ефективності навчання, стимулювання мотивації учнів, змушує їх брати на себе відповідальність за своє навчання. Кожен учасник має свого ментора, який після ознайомлення зі звітом пише до неї коментар.

Формативная оцінка спонукає учасників до самооцінки і взаємної оцінки, взаємонавчання. Для цього в кожному модулі передбачені відкриті форуми для обговорення звітів.

Наш досвід дистанційного навчання свідчить: його ефективність безпосередньо залежить від активності студентів. Учасники обмінюються думками і дискутують на інтернет-форумі курсу.

Умовами успішного закінчення курсу є:

– ознайомлення з дидактичним матеріалом кожного модуля,

– виконання практичних завдань кожного модуля,

– активність на форумах,

– розташування всіх звітів, затверджених ментором,

– написання підсумкової роботи, затвердженої ментором,

– заповнення анкети оцінки курсу.

Деякі результати курсу видно з наступних графіків.

Мал. 3. Деякі результати анонімного опитування учасників курсу 2019 р.

Вчителі, які закінчили курс «Медіаосвіта в школі», отримувають свідоцтво про закінчення 60-годинного курсу.

СУЧАСНІ МЕТОДИЧНІ ПОСІБНИКИ: ПИШЕМО САМІ

Результатом проведення декількох дистанційних курсів стало написання їх учасниками методичного посібника для вчителів «Медіаосвіта в школі: формування медіаграмотності учнів» [5]. Це сучасний підручник- навігатор, тобто його форма передбачає додаткові гіперпосилання на інтернет-ресурси. Кожен учитель може стати його автором навіть після виходу посібника. Наприклад, сторінка “Медіаосвіта на уроках фізики” буде постійно поповнюватися новими ідеями і матеріалами, які кожен може надіслати на спеціальну інтернет-сторінку. Таким чином, зміст посібника змінюється, поповнюється і вдосконалюється.

Вчителі-медіаосвітники використовують будь-яке вікно можливостей для виховання вільно мислячої особи навіть в умовах адміністративно-авторитарного управління освітою. Ідеі медіаосвіти почали крапково проникати і в офіційну систему освіти: в освітні стандарти, програми, методичні рекамендациі. У 2018 році Національним Інститутом освіти було підготовлено посібник для вчителів установ загальної середньої освіти “Медіатекст в навчанні історії та суспільствознавства” [6].

КОНЦЕПЦІЇ СТВОРЮЄМО У РУСІ

Інформаційні технології розвиваються швидко, і медіаринок підкидає освітянам нові і нові ризики і можливості. Тому не тільки в Білорусі, але і у всьому світі немає непорушних концепцій розвитку медіаосвіти, остаточного списку медіа-інформацийних компетенцій.

Під егідою UNESCO були зроблені спроби узагальнити різні підходи до медіаосвіти та виробити спільну програму [7]. Однак, як і всі міжнародні документи, вона вимагає деталізації відповідно до специфіки кожної країни. Так, в Білорусі потрібно звертати увагу, що штучно уповільнений процес формування білоруського нації позбавляє багатьох білорусів імунітету проти політичної пропаганди та маніпулювання масовою свідомістю.

Після низки круглих столів про проблеми медіаосвіти виникла аналітична записка “Медіаосвіта. Європейські практики і білоруська дійсність “[8]. Зокрема, в ній вказується, що при відносній свободі інтернету в Білорусі обмежені мовні компетенції більшості білорусів не дозволяють їм отримувати альтернативну інформацію з авторитетних міжнародних джерел, тому мовна компетенція (володіння іноземними мовами) повинна бути включена до спіску медіа-інформацийних компетенцій.

САМООСВІТА ТА ІНІЦІАТИВИ ЗНИЗУ

У концепції освіти протягом усього життя передбачається, що сучасній людині доведеться вчитися весь час. Кожен учитель може почати з себе: прочитати матеріали розділу «Медыякомпас” на сайті nastaunik.info, приєднатися до групи “Медыяадукатар” в соціальних мережах на Фейсбуці або записатися на дистанційний курс навчання “Медіаосвіта в школі”, самостійно зробити добірку матеріалів, щоб навчитися декодувати медіатекст, визначати і помічати маркери пропаганди і маніпуляцій ЗМІ. Це не тільки корисно, але і цікаво. Американські педагоги розглядають освіту як процес для задоволення, а не як важку роботу. Вони дають дітям установку, що вчитися потрібно, щоб насолоджуватися інформованістю, бути впевненим, що тебе не обманюють. Тому там діти люблять ходити до школи.

Білоруські вчителі-лідери намагаються перейняти такий підхід. Принаймні, є багато прикладів білоруських педагогів, що інноваційну діяльність розглядають не як примус, а як шлях до саморозвитку і самоповаги. Саме тому як ініціативи “знизу” виникли 27 інноваційних майданчиків Міністерства освіти медіаосвітної тематики в різних школах. Вчителі власними руками створили МOOC “Школа медіаосвітян” для колег, майданчик “Mediatoolkit”, де збирають цікаві вправи та ідеї для уроків, зараз працюють над курсом для підлітків. Це волонтерські ініціативи, до яких стало престижно приєднатися. І хоча вся медіаосвіта в Білорусі тримається на ентузіастах, серед вчителів стало модним самостійно використовувати інструменти медіаосвіти на уроці і поза ним: вводити в викладання предмета актуальні новини та на цьому матеріалі формувати критичне мислення, вчить орієнтуватися в потоці інформації.

Таким чином, систематичне і послідовне включення медіаосвіти в усі рівні системи освіти – це вимога часу. Саме громадські організації та педагоги як особистості найближчим часом будуть відігравати основну роль у формуванні та підтримці медіа-інформаційної грамотністі нового покоління білорусів. Існують ефективні шляхи і механізми впровадження принципів медіаосвіти в навчальний процес, що вимагають ініціативи та самоорганізації всіх суб’єктів громадянського суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Рэкамендацыі Еурапарламента і Рады Еўропы аб ключавых кампетэнцыях навучання на працягу жыцця (2006/962/EC) Recommendation on key competences for lifelong learning, (2006/962/EC), 18.12.2006 : Електронний ресурс : режим доступу : https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=celex%3A32006H0962
  2. Юлия Слуцкая: Государство до сих пор боится независимых СМИ : Електронний ресурс : режим доступу :https://ru.euronews.com/2018/04/11/juliya-slutskaya-the-state-is-still-afraid-of-independent-media
  3. Павлюк Быковский «Российский контент на белорусском ТВ. Резать боятся, а замещать нечем: Електронний ресурс : режим доступу : https://naviny.by/article/20161207/1481090841-rossiyskiy-kontent-na-belorusskom-tv-rezat-boyatsya-zameshchat-nechem
  4. Шейбе, Сінді, Рогоу, Фейз. Медіаграмотність: Підручник для вчителів». Переклад з англійської С. Дьома; за заг. ред. В. Ф. Іванова, О. В. Волошенюк. — К. : Центр Вільної Преси, Академія Української Преси, 2017. — 319 с.
  5. Медыяадукацыя ў школе: фарміраванне медыяграматнасці вучняў: дапаможнік для настаўнікаў / М.І. Запрудскі, А.А.Палейка, А.У. Радзевіч, Т.П. Мацкевіч і інш.; пад рэд. М.І. Запрудскага. – Мінск, 2016. – 336 с.
  6. Медыятэксты ў навучанні гісторыі і грамадазнаўству: дапаможнік для настаўнікаў устаноў агульнай сярэд. адукацыі з беларус. і рус. мов. навучання / А. А. Палейка. –– Мінск : Выд. Цэнтр БДУ, 2018. –– 96 с.
  7. “Медийная и информационная грамотность: программа обучения педагогов”: Електронний ресурс : режим доступу : https://iite.unesco.org/ru/publications/3214706-ru/
  8. Медыяадукацыя. Еўрапейскія практыкі і беларуская рэчаіснасць. Аналітычная запіска 30 лістапада 2015 г. “: Електронний ресурс : режим доступу : http://www.nastaunik.info/node/14752

Також за посиланням можна переглянути презентацію медіаосвітніх вправ білоруської організації Медыяадукатар: http://www.nastaunik.info/node/16787

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.