Безпека медіапростору в умовах цифрових трансформацій: законодавчі ініціативи чи інформаційна культура?

Автори статті: Ольга Головко – кандидат юридичних наук старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту інформатики і права НАПрН України, старший викладач кафедри публічного права Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського

Олександр Баранов – доктор юридичних наук, старший науковий співробітник
керівник Центру теоретико-правових проблем інформаційної сфери Науково-дослідного інституту інформатики і права НАПрН України

У статті розглянуто запропонований законодавцем проект закону «Про медіа» від 27.12.2019, в тому числі, з позиції забезпечення безпеки медіапростору. Співвіднесено ці положення з потребою підвищення рівня інформаційної культури населення. Визначено перспективи розвитку цих напрямів в умовах цифрових трансформацій.

Ключові слова: медіаграмотність, медіаосвіта, інформаційна безпека, цифрові трансформації, медіа законодавство.


Сучасні цифрові технології надають надзвичайні можливості для насичення медіапростору інформаційними продуктами будь-якої форми та виду, які можуть бути створені як на професійній основі, так і звичайними людьми. В цілому, таке явище є позитивним з огляду на більш ефективне забезпечення втілення в життя найважливіших фундаментальних прав людини – права на свободу слова та доступу до інформації.

Відомо, що будь-яке масове явище завжди має як позитивні риси, так і негативні. Надзвичайно інтенсивне насичення медіапростору інформаційними продуктами також має свої негативні наслідки, які можуть створювати загрозу як окремій людині, окремим прошаркам суспільства, так суспільству певної країни і навіть суспільству певних континентів. Серед нещодавніх прикладів такого інформування, що інколи починає переростати в оціночні судження та навіть створювати паніку є вірусне захворювання корона вірус. Ще одним прикладом є оціночні судження в медіапросторі, які формують думку більшості щодо подій на сході України. Таргетована реклама в процесі виборів, а часто й просто задля реалізації комерційної мети стали частиною нашого повсякденного життя. Вершиною цього айсбергу є тлумачення журналістами змін до законодавства або ж нових законів в цілому, виривання з контексту фраз юристів щодо таких змін чи навіть використання в таких сюжетах експертів, які навіть не мають юридичної освіти. Все це становить загрозу для сприйняття медіа-повідомлень через лінзу певних критеріїв до такого контенту. Цю лінзу формують навички критичного мислення та медіа грамотного споживання.

На наш погляд, можна виділити дві основні причини потужного впливу на індивідуальну та колективну свідомість тієї інформації, яка заповнює медіапростір.

По-перше, у багатьох людей сформована усвідомлена звичка довіряти змісту інформаційних повідомлень, які продукуються телебаченням та друкованими засобами інформації. Йдеться про інформацію, яка продукується на професійній основі: журналістами, оглядачами та визнаними експертами. В умовах цифрової трансформації така довіра стала пролонгуватись і на аналогічні інформаційні продукти, які потрапляють до людей через безліч цифрових каналів поширення інформації, таких як: Facebook, Instagram, YouTube канали, блоги, новинні, експертні веб-сайти тощо.

По-друге, споживаючи інформацію, яка циркулює в медіапросторі, люди практично не мають можливості верифікувати надзвичайно велику кількість джерел інформації на предмет достовірності, актуальності та надійності. Тому в останні часи є поширеними такі явища як фейки, пропаганда в негативній конотації тощо.

Історично склалося, що серед способів стримати надмірний інформаційний шум є два напрями: зовнішній, тобто шляхом внесення певних обмежень чи заборон в законодавстві та внутрішній, тобто здатність самого споживача критично сприймати інформацію, не споживати неякісний контент, тим самим знижуючи попит на нього. Це створює умови для підвищення якості контенту задля збільшення охвату аудиторії, адже медіа – це, в першу чергу, бізнес.

Теоретичною основою даного дослідження стали національні та міжнародні нормативно-правові акти, а також думки відомих вчених з питань, пов’язаних з тематикою дослідження. У науковому дослідженні використовуються праці таких науковців як Бенедек Ф., Дзьобань О. П., Золотар О. О., Кеттеман М. та інші.

Сьогодні людство є очевидцями здійснення під егідою ЮНЕСКО розробки проектів з медіа та інформаційної грамотності як таких, що є засобом забезпечення прав людини. Серед них можна виділити так звані Five Laws of Media and Information Literacy as Harbingers of Human Rights (2016). З позиції ЮНЕСКО, медіаграмотність належить до основних інструментів забезпечення прав людини, зокрема, права на свободу самовираження і права на інформацію. Вона є інструментом підтримки демократії [1]. При цьому «медійна та інформаційна грамотність має бути для всіх – і для чоловіків, і для жінок – і тісно пов’язана з правами людини» [2, с. 284]. Варто зважати на те, що формування інформаційної грамотності є динамічним процесом, який потребує постійного оновлення знань та навичок, особливо з огляду на цифровізацію процесів життєдіяльності суспільства та держави. Він є системним та всеохоплюючим тільки в тому випадку, коли включає в себе знання, вміння та навички, які охоплюють аспекти доступу, оцінки, використання, виробництва та передачі інформації через застосування засобів масової інформації та ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій), в тому числі цифрових.

Ці положення корелюють із визначеним Рекомендацією 2006/962/ЄС Європейського Парламенту та Ради (ЄС) «Про основні компетенції для навчання протягом усього життя» від 18 грудня 2006 року поряд з іншими компетенціями вмінням роботи з цифровими носіями. Воно передбачає «вміння роботи з цифровими носіями передбачають впевнене та критичне використання Технологій інформаційного суспільства (ТІС) для роботи, відпочинку та спілкування. Основні навички у ТІС: використання комп’ютерів для пошуку, оцінки, зберігання, поширення, представлення та обміну інформацією, та для спілкування і участі в роботі об’єднаних мереж через Інтернет» [3].

В Україні також існують нормативно-правові акти, в яких визначено подібні компетенції. Варто згадати розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки та затвердження плану заходів щодо її реалізації» від 17 січня 2018 р. № 67 (далі – Концепція). Серед основних цілей цифрового розвитку Концепцією визначено, зокрема, «розвиток та поглиблення цифрових компетенцій громадян для забезпечення їх готовності до використання цифрових можливостей, а також подолання супутніх ризиків».

Зі змісту Концепції випливає, що цифрові компетенції включають навички цифрової грамотності. Обізнаність щодо можливостей використання Інтернету («цифрова грамотність») – це передумова здатності здійснювати свободу вираження поглядів онлайн [4, с. 43].

Підтримуємо думку про те, що рівень інформаційної культури суб’єкта прямо пропорційний рівню інформаційної безпеки і, причому, що вище рівень інформаційної культури – то менше загроз останньої (тобто вище рівень інформаційної безпеки) [5, с. 77].

Вважаємо, що поширення Інтернет-технологій на більшість сфер життєдіяльності суспільства ставить перед медіа-експертами новий виклик, а саме розвиток цифрової грамотності населення, яка включає в себе не тільки навички виявлення об’єктивної інформації з медіа джерел та коректного її сприйняття, а й технічні особливості користування Інтернет-сервісами.

Втім, існують й інші підходи, серед яких виділення категорії медіа-інформаційна грамотність.

Так, деякі медіа-експерти зазначають, що в цілому медіаінформаційно грамотна людина вміє:

– визначити розмір своїх інформаційних потреб і запитів;

– раціонально і ефективно знаходити доступ до необхідної інформації;

– критично сприймати, інтерпретувати та оцінювати рівень отриманої медіаінформації і знайдених медіаресурсів;

– ефективно та безпечно використовувати отриману інформацію відповідно до поставлених цілей;

– розуміти економічні, правові та соціальні аспекти використання інформації, дотримуватися етичні та правові норми при здійсненні доступу і використання інформації;

– вміє протистояти інформаційним загрозам, захищати приватний простір від шкідливого контенту та спілкуватися за допомогою медіа [6].

В якості підстави успішного формування і розвитку інформаційно-медійної грамотності в неформальній системі освіти чи в системі післядипломної освіти виділяють педагогічні умови, серед яких:

– організаційно-педагогічні, які припускають вироблення оптимальних форм організації навчальної діяльності (у вигляді сукупності змісту предметного освіти, навчально-методичного забезпечення, матеріального і кадрового забезпечення та інноваційного освітнього середовища);

– соціально-педагогічні – передбачають діяльність, спрямовану на організацію та управління взаємодій освітньої установи з зовнішнім середовищем (нормативно-правове забезпечення, PR-забезпечення, педагогічно обґрунтовані взаємозв’язки з системою соціально-комунікативних інститутів тощо);

– психолого-педагогічні – включають сукупності суб’єктивних характеристик педагогів як необхідних умов формування та вдосконалення відповідних знань, умінь і навичок (внутрішні та зовнішні мотиви навчальної діяльності, самостійна пізнавальна активність, креативність, особистий досвід, наявність смислів здійснення діяльності тощо) [7].

Дані педагогічні умови, які формують підстави для успішного формування інформаційно-медійної грамотності є динамічними за своєю суттю, втім не включають аспектів цифровізації суспільних процесів, що, на нашу думку, унеможливлює ефективну реалізацію окреслених умов.

Цікаво, що в концепції «Нова українська школа» здійснено симбіоз вищезгаданих понять та виокремлено «інформаційно-цифрову компетентність», яка має бути набута учнями протягом навчання в школі [8]. Дана компетентність включає, зокрема, інформаційну та медіа-грамотність, що забезпечують формування здатності критично мислити, споживати, створювати та поширювати якісний інформаційний та медійний продукт. Адже, саме якість отриманої інформації як учнем, так і студентом, найчастіше визначає їх вибір і наступні дії, що включають здатність користуватися фундаментальними свободою і правом на самовизначення і розвиток, самореалізації в житті, навчанні, роботі відповідно до існуючих умов цифрового суспільства [9, с. 339].

Варто погодитись, що можливості реалізації прав і свобод людини «суттєво залежать від адаптованості до них самої особи, інститутів суспільства і держави, а також системи права, що першочергово зумовлено високим ступенем інформаційної та правової культури» [10, с. 64].

Так, постійного обговорення серед медіа експертів та журналістів зазнають питання врегулювання суспільних відносин, пов’язаних з інформацією, представленою в медіапросторі. Існують різні позиції як щодо надмірної зарегульованості, так і щодо потреби у врегулюванні таких відносин в інформаційній сфері.

В цій статті пропонуємо розглянути положення нового проекту закону та ефективність прописаних положень в реалізації відповідних йому правовідносин.

Так, наприкінці 2019 року серед законодавчих ініціатив було представлено проект закону про медіа. До сфери відання цього закону мають належати питання «регулювання діяльності в сфері медіа відповідно до принципів прозорості, справедливості та неупередженості, стимулювання конкурентного середовища, рівноправності і незалежності медіа».

Ознака «різнобічність» очевидно передбачає, що мова йде про один із журналістських стандартів, а саме – баланс думок і точок зору. Виникає питання доцільності використання саме терміну «різнобічність», адже воно може тлумачитися неоднозначно. До того ж, далі по тексту використовується фраза «забезпечення плюралізму думок», який по суті становить ознаку різнобічності. Більш доцільним, на нашу думку, було б замінити частину «отримання різнобічної, достовірної та оперативної інформації» на «отримання відкритої, достовірної і повної, точної та оперативної інформації», виходячи з положень Закону України «Про інформацію» та визнаних на міжнародному рівні журналістських стандартів.

Даний проект містить ряд визначень, деякі з яких створюють ефект нагромадження мовними конструкціями, які не потребують додатково тлумачення. Наприклад, мова йде про поняття «масова інформація» як будь-якої інформації, що поширюється з метою її доведення до широкої публіки у будь-якій формі. Виходячи з положень даного проекту, медіа – це ЗМІ, а отже об’єктом поширення в межах їх діяльності є така інформація, яка має виключно масовий характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Проекту, до сфери дії цього Закону не відноситься поширення масової інформації в певних джерелах або певними суб’єктами. Цей перелік є вичерпним, що може ставити під загрозу нові форми передачі інформації, поява яких можлива з огляду на динамічність розвитку цифрових технологій. До того ж, цим законом більш доречно було б передбачити перелік медіа-сервісів, адже цей термін застосовується в проекті, однак його зміст залишається неоднозначним. Можна, звичайно, застосовувати метод «від зворотнього» і вважати медіа сервісами все те, що не входить до ч. 2 ст. 2 проекту, втім залишається відкритим питання – чи не ускладнює такий підхід процес врегулювання правовідносин, які покликаний регулювати цей проект закону?

Проектом також передбачено перелік інформації, поширення якої забороняється на території України, в тому числі суб’єктам у сфері медіа (ч. 1 ст. 37 проекту). Втім, даний перелік фактично дублює положення інших законів, зокрема, Кримінального кодексу України:

1) «заклики до насильницької зміни, повалення конституційного ладу України, розв’язування або ведення агресивної війни або воєнного конфлікту, порушення територіальної цілісності України, у тому числі визнання правомірною окупації території України, заперечення територіальної цілісності України, матеріали або інформацію, які виправдовують чи пропагують дії, спрямовані на насильницьку зміну, повалення конституційного ладу України, розв’язування або ведення агресивної війни або воєнного конфлікту, порушення територіальної цілісності України, у тому числі визнання правомірною окупації території України, заперечення територіальної цілісності України» (ст. 109 Кримінального кодексу України);

2) висловлювання, що розпалюють національну, расову чи релігійну ворожнечу чи ненависть до окремих осіб чи їх груп (ч. 2 ст. 110, ст. 161 Кримінального кодексу України);

3) висловлювання, що є дискримінаційними щодо окремих осіб та їх груп на основі етнічного походження, громадянства, раси, релігії та вірувань, віку, статі, фізичних вад, стану здоров’я, сексуальної орієнтації або за іншою ознакою (ст. 161 Кримінального кодексу України);

4) пропаганду або заклики до тероризму та терористичних актів, матеріали або інформацію, що виправдовують такі дії (ст. 258, ст. 258-2, ст. 258-5 Кримінального кодексу України);

5) «фільми, розповсюдження та демонстрування яких заборонено відповідно до Закону України «Про кінематографію» (ст. 15-1 Закону України “Про кінематографію”);

6) порнографічні матеріали, а також матеріали, що заохочують сексуальну експлуатацію та насильство над дітьми, демонструють статеві відносини дітей (ст. 301 Кримінального кодексу України);

7) пропаганду вживання наркотичних засобів, психотропних речовин;

8) пропаганду жорстокого поводження з тваринами (ст. 299 Кримінального кодексу України);

9) інструкції або поради щодо «виготовлення, придбання або використання вибухових, наркотичних чи психотропних речовин» (передбачені, зокрема, цілим розділом Кримінального кодексу України);

10) програми, у яких користувачам надаються послуги з ворожіння та гадання, а також платні послуги у сфері народної чи нетрадиційної медицини (в певних випадках ст. 181 Кримінального кодексу України);

11) «матеріали або інформацію, у яких заперечується або виправдовується злочинний характер комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Україні, злочинний характер націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, створюється позитивний образ осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працівників радянських органів державної безпеки, виправдовується діяльність радянських органів державної безпеки, встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті» (в певних випадках ст. 436-1 Кримінального кодексу України);

12) матеріали або інформацію, в яких демонструється символіка комуністичного або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму з метою виправдання чи заперечення їх злочинного характеру (ст. 436-1 Кримінального кодексу України).

В деяких випадках, де не встановлено правову норму, було б доречно запропонувати обговорення змін до кримінального чи адміністративного кодексу з метою передбачення юридичної відповідальності за порушення певного виду інформації. На нашу думку, передбачення норм-заборон та санкцій за їх порушення у відповідних кодексах було б більш ефективним.

Таким чином, даний проект потребує узгодження понятійного апарату як в його змісті, так і з вже існуючими законодавчими нормами, адже однією з цілей даного проекту має стати створення умов для отримання споживачем якісного медіа контенту та убезпечення його від деструктивних інформаційних впливів.

Однак, законодавчі ініціативи є не єдиним способом захисту від деструктивних інформаційних впливів, однак вони становлять ключовий напрям завдяки застосуванню державою легального імперативного інструменту у вигляді передбачення відповідальності за певні незаконні дії в медіапросторі.

Відповідно до п. 3 Положення про Міністерство цифрової трансформації України (далі – Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 вересня 2019 р. № 856, існує чіткий перелік сфер реалізації діяльності Мінцифри, а отже визначено напрями державної політики, пов’язані з процесами цифровізації. Питання розвитку цифрових навичок та цифрових прав громадян об’єднано в одну сферу, що вказує на комплексний підхід держави. Створення державою умов для забезпечення громадянам можливості розвитку своїх цифрових навичок, з одного боку, та формування правового підґрунтя для реалізації комплексу цифрових прав є запорукою успіху цифровізації в державі.

Підкреслимо, що Європейською рекомендацією про ключові компетенції, «цифрова компетентність» була визнана однією з 8 ключових компетенцій безперервного навчання в країнах Європейського Союзу.

Отже, варто враховувати, що медіа освітня діяльність виходить на якісно новий рівень у зв’язку з динамічним процесом цифрових трансформацій. Адже цифрова компетентність визначається як нова компетенція, розвиток якої потребує суспільство та потреба в якій закріплена на законодавчому рівні. Це вміння критичного використання цифрових технологій задля досягнення цілей та життєдіяльності суспільства в цілому формує нові перспективи як в законодавчому, так і в медіа експертному полі. Виокремлення цифрових прав людини стане кроком на шляху до зміцнення позицій України на міжнародній арені як розвиненої європейської держави, що знаходиться у вирі світових змін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Media and information literacy: reinforcing human rights, countering radicalization and extremism. Alliance of Civilizations, UNESCO, Person as author: Singh, Jagtar, Kerr, Paulette, Hamburger, Esther. (ePub), 2016, 314 p. URL: http://www.unesco.org/new/en/communication-and-information/media-development/media-literacy/five-laws-of-mil/.

2. Євтухова Т. Курс «Медіаосвіта» як засіб формування медіакомпетентності майбутніх учителів початкових класів. Сучасний простір медіаграмотності та перспективи його розвитку: сьома міжнародна науково-методична конференція (м. Київ, 21 – 22 березня 2019 року). Київ, 2019. С. 282-288.

3. Рекомендація 2006/962/ЄС Європейського Парламенту та Ради (ЄС) «Про основні компетенції для навчання протягом усього життя» від 18 грудня 2006 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_975.

4. Бенедек Ф., Кеттеман М. Свобода вираження поглядів та Інтернет. П.: Видавництво Ради Європи, 2013. 204 c.

5. Дзьобань О. П., Мануйлов Є. М. Інформаційна безпека в контексті інформаційної культури. нформація і право. 2017. № 1. С. 74-81.

6. Педагогические аспекты формирования медийной и информационной грамотности. М., 2012. С. 13–14.

7. Кондрашкина А. А. Педагогический потенциал медиаобразования как фактора становления гражданского общества: Автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. пед. наук: 13.00.01 / Нижний Новгород, 2012 . 20 с. URL: www.nngasu.ru/science/dissertation_advice/avtoref_kondrashkina.doc.

8. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої освіти. Міністерство освіти і науки України. 2016. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/ app/media/reforms/ukrainska-shkola-compressed.pdf.

9. Шроль Т. Методичні аспекти підготовки майбутніх учителів математики до здійснення медаосвітньої діяльності. Сучасний простір медіаграмотності та перспективи його розвитку: сьома міжнародна науково-методична конференція (м. Київ, 21 – 22 березня 2019 року). Київ, 2019. С. 339-348.

10. Золотар О. О. Права і свободи людини: інформаційний вимір. ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні: зб. мат. наук.-прак. конф. (Львів, 18 лист. 2016 р.). Львів, 2016. C. 59–68.

The article deals with the draft law “On Media” proposed by the legislator from December 27, 2019, including conditions of ensuring a safe media space. These provisions are correlated with the need to increase the level of information culture. Prospects of development of these directions in conditions of digital transformations are determined.

Keywords: media literacy, media education, information security, digital transformation, media legislation.


Партнери конференції

Міністерство освіти і науки України головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов’язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Академія Deutsche Welle провідна організація Німеччини для розвитку міжнародних засобів масової інформації. Консультанти і тренери підтримують вільні і незалежні медіа з 1965 року. Організація пропонує міжкультурні та професійні навчальні семінари, програми і стажування для майбутніх журналістів. DW Академія також розробила магістерську програму «Міжнародні Медіа Студії», яка поєднує у собі навчання з розвитку ЗМІ, управління медіа, журналістики та комунікації. За фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

«Медійна програма», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), покликана надати місцевим медіа засоби й можливості для того, щоб розширити доступ громадян до високоякісних новин та інформації. Ця програма, виконавцем якої є МГО Internews, працюватиме з 2018 до 2023 рр. та є найбільшим проектом із розвитку медіа в історії України. 

Організація IREX – міжнародна неприбуткова організація, заснована в 1968 році, яка створює справедливий, процвітаючий та інклюзивний світ шляхом розширення можливостей для молоді, культивації лідерів, зміцнення інституцій та розширення доступу до якісної освіти та інформації.  З 2015 року в Україні  IREX впроваджує проєкти з медіаграмотності, а з лютого 2018 року організація реалізує масштабний проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» для освітян середньої та вищої школи. Проєкт розрахований на 650 шкіл, 20 ІППО та 20 ЗВО, які в свою чергу нададуть навички критичного сприйняття інформації (КСІ) принаймні 45 000 учнів, 4000 вчителів та 2000 студентів-педагогів для усвідомлення ними цінності високоякісної інформації в контексті шкільної освіти.


Збірник статей Восьмої міжнародної науково-методичної конференції «Критичне мислення в епоху токсичного контенту»>>>

Титульне фото: https://ru.freepik.com/vectors/background, Background вектор создан(а) rawpixel.com – ru.freepik.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.