У четвертому номері науково-методичного педагогічного журналу "Постметодика" 2014 року розміщена стаття Катерини Муліки, керівника Центру практичної психології Полтавського ОІППО, випускниці Першої Літньої школи АУП з медіаосвіти, координатора регіонального експерименту з упровадження медіаосвіти "Медіаосвіта: проблеми та досягнення навчальних закладів Полтавської області"
Читати Постметодика № 4 (119), 2014 Інфрмаційна грамотність
Про журнал
Постметодика — сучасний український науково-методичний педагогічний журнал, спільне видання Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації та Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського. Видається з березня 1993 року в Полтаві. Був першим обласним педагогічним журналом. Має статус всеукраїнського часопису. Постановою Президії ВАК України від 31.05.2011 р. № 1-05/5 журнал унесено у перелік наукових видань, у яких можуть публікуватися основні результати дисертаційних робіт з педагогічних наук. Із 2014 року не розповсюджується за передплатою і має намір виходити тільки в електронному вигляді.
Девіз журналу: «Ціль на вершину — попадеш на середину» (Г. Сковорода). Як зазначено в самому журналі, він «призначений усім, хто виховує і вчить, вчиться чи любить освіту або просто цікавиться проблемами української національної школи». Стратегія видання — на основі плюралізму педагогічних ідей та концепцій відшукувати суть чужого досвіду, передавати його своїм читачам у тісному поєднанні з усіма фактами життя Полтавщини, з її місцевими й національними традиціями. «Постметодика» прагне далі розвивати методики полтавських педагогів Г. Сковороди, Я. Козельського, І. Котляревського, М. Остроградського, В. Короленка, П. Юркевича, А. Макаренка, Г. Ващенка, О. Астряба, В. Сухомлинського, бажає виразити те, що знаходиться за методикою й акумулювати в собі новий досвід хоча й однієї, але надзвичайно важливої верстви нашого суспільства — батьків і педагогів. Журнал протистоїть уявленням про сучасну педагогіку як мішанину різнорідних елементів у шкільній навчальній програмі — економіки та еротики, електроніки та східної містики, латини та біоенергетики, астрономії та астрології тощо.
Особливістю журналу є його манера викладу матеріалу, де змішуються жанри і стилі мовлення, з іронією підкреслюється нестабільність і умовність усіх методичних систем і педагогічних технологій. Водночас було б помилкою розцінювати його як журнал антиметодики, бо неможливо відкинути методику як розділ педагогіки. Це, радше, журнал, який відмовляється від методик, що нівелюють особистість та орієнтовані на так званого «середнього» учня. Журнал не лише констатує розлад концептуальних структур, що визначали методику недалекого минулого, але і вбачає в цьому шанс нового: різноманітність конкретних педагогічних технологій, конкуренцію різних парадигм педагогічної творчості. Журнал виходить з усвідомлення, що освітня галузь опинилася в тій точці історії педагогіки, коли в ній стали можливими докорінні зміни, про які заявлено в Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття»).
