“Медыяадукацыя” - додаток білоруською мовою
Соціальні медіа: тест аудиторії
Гегам Варданян, Вірменія, Центр медіа ініціатив, продюсер
Гегам розпочав свій воркшоп із проективної методики «Дерево». Учасники отримали зображення розлогого дерева, на якому розміщені у різних ситуаціях чоловічки (на дереві, під деревом, сидять упевнено на гілці, допомагають залізти на дерево іншим тощо).
http://www.blobtree.com/products/group-license
Із перших хвилин учасники активно включилися, намагаючись знайти образ чоловічка, який максимально відповідає їх позиції в колі соціальних мереж.
Затим учасники за допомогою «мозкового штурму» заповнили таблицю, яка наочно продемонструвала використання соціальних медіа саме цією аудиторією:
Know Use Don’t Know
You Tube
WordPress
Tumbir
Vine
Найбільш популярними для нашої групи виявились You Tube та Facebook, які набрали чимало відміток у позиції «Користуюсь». Найменш популярними WordPress, Tumbir, Vine, які найчастіше учасники відмітили у позиціях «Знаю» та «Не використовую».
Гегам Варданян біля результатів опитування
Гегам уміло контролював процес, узагальнював знання групи та розповів, як саме можна використати кожну мережу у навчальному процесі.
Також він розповів про декілька цікавих сервісів та ресурсів:
Creative Commons
Ви неодноразово мабуть зустрічали подібну картинку
Чи задумувались ви, які широкі можливості надає ця система обміну творами та інформацією?
Creative Commons (скорочено СС) – це некомерційна організація, яка створила безкоштовні типові договори щодо ліцензії, за допомогою яких автори і правовласники можуть висловити свою волю і поширювати свої твори більш широко і вільно, а споживачі контенту легально і більше просто користуватися цими творами. Ліцензії обмежують певні права.
Інструменти СС – простий і стандартизований інструмент, яким автор надає дозвіл на використання свого творчого твору (в рамках авторського права). Мета діяльності організації полягає в збільшенні числа творів, доступних для легального вільного розповсюдження і використання.
Ліцензії Creative Commons дозволяють авторам-творцям повідомити, від яких прав вони хотіли б відмовитися, а які – залишають за собою.
Об'єднання СС і користувачів – це всезростаюче цифрове співтовариство з величезним контентом, який можна легально редагувати, поширювати і копіювати.
Викладач звернув нашу увагу на роботу з зображеннями і перелічив можливості працювати з ними легально.
Public Domain Image Resourse – це сторінка у Вікіпедії, де перераховані ряд джерел зображень, які перебувають у суспільному надбанні. Вони використовують для представлення в Вікіпедії. Зображення Public Domain повинні бути відзначені Public Domain Mark 1.0. Це маркування дозволяє вирізнити твори, які більше не обмежені авторським правом. Як правило, дуже старі роботи. Але наявність ресурсу в цьому списку не гарантує, що всі або будь-яке з зображень у ній в суспільному надбанні. Автор статті, як і раніше, відповідає за перевірку правового статусу зображень, перш ніж представити їх на Вікіпедії.
https://pixabay.com/ – сховище фотозображень дуже високої якості вільні для використання. Ви можете використовувати будь-яке зображення з Pixabay в цифровій і друкованій формі, навіть в комерційних цілях, без зазначення джерела.
http://www.pics4learning.com/ – безкоштовна бібліотека зображень для освітніх цілей. Викладачі та студенти можуть використовувати авторські фотографії та зображення для класних кімнат, мультимедійних проектів, сайтів, відео, портфелів, або будь-яких проектів в освітній установі.
http://www.photosforclass.com/ – портал створений на прохання вчителів. Тут вони можуть отримати доступ до зображеннь, які доступні для використання у класі та в освітніх цілях, в рамках авторського права.
Навчання з Гегамом Варданяном було ненав’язливе, а мотивація для подальшого розвитку дуже істотна: «Обережно! Непомітно ти можеш чомусь навчитися!». Подібні методики можна використовувати, щоб «протестувати» аудиторію на її «зануреність» в соціальні мережі.
Мова ненависті в Інтернеті
Ліза Бьюрваль, газета «Світ медіа», Стокгольм
Ліза працює журналістом в онлайн-виданні, яке стежить за розвитком подій в мас-медіа, з особливим акцентом на пресі. Видання друкує бізнес-новини з галузі, інтерв'ю з журналістами різних профілів, хроніки і дебати з медійного життя, відстежує стан свободи преси в усьому світі.
Газета «Світ медіа» http://www.medievarlden.se/
Вона – журналіст-розслідувальник, яка вивчає праві рухи в суспільстві, саме про це вона написала декілька книжок, зокрема, «Жінки в крайньому правому» (2009 ), «Ганьба Європи, расисти на марші» (2011 ), після чого стала мішенню для образ і насилля. Місце проживання Лізи та її родини тримається в секреті.
Ліза Бьюрваль
«У Швеції створена контактна мережа для медійників з метою обговорення проблеми віртуального насилля", – повідомила Ліза Бьюрваль, – близько 50 % шведських журналістів (переважно жінок) піддаються погрозам».
У цифрову добу надзвичайно важливим є критичне мислення в мережі та правдиве висвітлення журналістами новин. Темп висвітлення новин пришвидшується і журналісти все менше і менше часу мають на перевірку журналістських фактів. Швеція – провідна країна у сфері інформаційних технологій, тому існує хибна думка серед журналістської спільноти, що все і так добре, чимало журналістів не вважають за потрібне перевіряти факти, заглиблюватись у сутність факту. У великій мірі Вікіпедія є джерелом поширення неправдивих відомостей через медіа.
«Критичне мислення у цифрову добу просто необхідне, багато інформації у медіа дуже схожа на правду, і це часто важливо відчувати. Коли багато часу знаходишся у соціальних мережах, сприйняття світу стає схожим наче через прозору кулю, ти не бачиш світ своїми очима», – говорить Ліза.
Цифрова епоха також сприяла інтернет-революції у сфері екстремізму та ультраправих.
Згадаймо. 1990 рік, ще нема Інтернету – група з 15-20 молодих людей стоять на площі і роздають листівки. Вони – фактично пусте місце. Та ж сама група в інтернеті може охопити сотні тисяч. Інтернет дає можливість просувати екстремістські ідеї набагато швидше, створити ілюзію про велику чисельність людей, які сповідують позиції радикалів. І це дало свої результати. Чисельність послідовників стрімко зростає, у політиці також. Ультраправі, екстремісти навчились вміло використовувати результати офіційних досліджень, «пакувати» інформацію, завуальовувати її та досягати таким чином своїх цілей. Наприклад, хто не зацікавиться сайтом організації, яка виступає проти педофілії. Людина переходить за посиланням і виявляється на сторінці ультраправих. Ці групи першими засвоїли майстерність маніпулювання експертною статистичною інформацією. Вони вміло презентують різні звіти, дослідження. Зі звіту, де представлені повні данні про згвалтування в Швеції, вони скористаються відомостями лише про згвалтування, які вчинили чоловіки-іноземці.
І журналісти також потрапляють в пастку. Так по сторінках солідних видань бродить новина про канібалів Ліберії. Чимало політиків також в числі потенційних жертв, позаяк вважають, що в житті актуальне те, що обговорюється в мережах. Але ж це не весь оточуючий світ, хоча і дуже активна його частина. Тож сьогодні партія шведських демократів, яка прагне обмежити неєвропейське населення на території країни і яка вважає ліберальну міграційну політику однією з найбільших загроз для Швеції – третя по чисельності.
Раніше поліція могла фізично виявити радикально налаштованих людей, скажімо, на концерті, а як розрізнити в мережі того, хто просто кидається словами, а хто, як норвежський радикал, візьме зброю і піде стріляти.
Питання від аудиторії: «Чи достатньо загальновідомих маркерів (Кому направлена інформація? Хто та навіщо її готував? Хто зацікавлений у такій інформації?) щоб розпізнати тексти екстремістів?». На це Ліза Бьюрваль сказала, що «споживаючи інформацію» необхідно звертати увагу: чи є заклики до агресії? Чи є звернення до почуттів, емоцій? Часто тексти, які закликають до ненависті, містять звернення до явищ природи: «заповнюють країну, як щури (комахи)», «розливаються по країні, як потужна річка». Такі можливості застосовуються, щоб залякати читача, спрямувати його гнів, наприклад, проти емігрантів.
Соціальні мережі: маніпуляції і доля
Емілі Лунд, газета «Барометер», Кальмар
Емілі Лунд проілюструвала цікаві приклади того, як соціальні медіа за допомогою маніпуляцій можуть використати час, увагу, енергію великої кількості людей на власну користь (наприклад, поширити рекламу). Значна кількість людей включається в обговорення події, втрачаючи свій час, переключаються з більш важливих речей тільки тому, що медіа поширили не повну або перекручену інформацію.
На фото Емілі Лунд, яка показує як вся Швеція потрапила в рекламну пастку, коли відомий виконавець блондин Томмі Нільсон розгорнув неймовірну кампанію щодо зміни слащавого іміджу на «темну демонічну особистість», що на ділі виявилось лише приверненням уваги до випуску нового сорту темного шоколаду.
Емілі розповіла, як відомі політики потрапили на перо сатири тільки тому, що необережно використали порівняння своїх можливостей з образом тварини. Така необачність миттєво була підхоплена медіа.
Емілі показала, як може вплинути необережне розміщення особистої інформації у соціальних мережах на подальшу долю людини. Престижні офіси та обачливі працедавці обов’язково відслідковують із соціальних мереж інформацію про осіб, яких вони збираються брати на роботу. І не одну долю переінакшило фото з вечірки та пікніка, яке зовсім не співпадало з тим, який образ ти малюєш своєму потенційному працедавцю.
Отже, впродовж одного дня ми довідались про соцмережі, як про освітній ресурс, як ресурс поширення радикальних і екстремістських меседжів, про те, як мережі можуть непомітно вплинути на долю кожного з нас.
АУП і делегація українських медіаосвітян щиро дякують Ользі Валле, керівнику проекту Літнього табору з медіаграмотності (FOJO) за надзвичайно корисний тренінг, чудовий вибір куратора і можливість познайомитись з культурними надбаннями Швеції
У статті використані фото Юрася Каласовського
