20 вересня Академія української преси провела зустріч, на якій обговорювали медіаграмотність як протидію інформаційній агресії. Говорили про інструменти пропаганди, які використовують російські ЗМІ; про візуальні маніпуляції в медіа; як розпізнати фейки та як подолати наслідки підміни понять; а також про важливість дотримання медіагігієни. Своїм досвідом ділилася Оксана Рудь, старша викладачка катедри менеджменту освіти Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти, учасниця і натхненниця чотирьох Літніх шкіл медіаосвіти та медіаграмотності АУП, медіаосвітянка. Вона розповіла, як впровадити медіаграмотність в систему підвищення кваліфікації освітян і презентувала практичний кейс для викладачів ОІППО та всіх зацікавлених учасників освітнього процесу.
Оксана Рудь каже, що під час роботи з учителями в системі післядипломної педагогічної освіти вона з колегами фокусувалася на специфіці роботи педагога в період інфодемії постправди — поширення дезінформації, яка апелює до емоцій аудиторії, нехтуючи об'єктивними фактами. «Ми підкреслювали, що в інформаційному суспільстві людина власний світогляд, ставлення до подій і людей формує, спираючись не тільки на факти, а й на те, як ці факти подані в засобах масової інформації, — каже пані Оксана. — А от ЗМІ, використовуючи новітні технології, цифрові пристрої, сьогодні не лише відтворюють реальність, а й конструюють меседжі та дезінформують людей. За допомогою праць експертів АУП ми методологічно намагалися допомогти інструментами медіаграмотності сформувати в учнів навичку критично опрацьовувати контент, виявляти приховані смисли, руйнувати фейки. Досить часто на наших парах згадували слова Ліни Костенко: "Сиділи колись за залізною завісою, ловили кожну вісточку зі світу, інформація була нашою здобиччю, а тепер ми — здобич інформації". І сьогодні це є ще більш очевидним».
На думку Оксани Рудь, після 24 лютого чи не всі українці та українки відчули, що інформаційна війна є складовою великої війни. Тому нікого вже не потрібно переконувати, що медіаосвіта, медіаграмотність, формування стійкості до впливу дезінформації є питаннями національної безпеки. «Ми можемо спостерігати, як із початку повномасштабної війни Росія докладає максимальних зусиль, аби дискредитувати українців в очах світової спільноти та зруйнувати суспільну єдність всередині нашої країни, — аргументує пані Оксана. — Рупори Кремля спрямовують надзусилля на поширення проросійської ідеології та ворожих наративів. Свідомість українців, як індивідуальну, так і масову, атакують, щоразу намагаючись вразити наші слабкі місця, які оголила війна».
Саме усвідомлення, що пропаганді ворога необхідно чинити опір, і спонукало пані Оксану та її колег одразу ж після відновлення навчального процесу в березні включити в освітні програми підвищення кваліфікації педагогічних працівників на базі Волинського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти формування медіагігієни в період війни та декодування медійних повідомлень із сумнівними або відверто ворожими меседжами. «Як і більшість медіапедагогів, ми фокусували увагу аудиторії на роботі тільки з офіційними джерелами при перевірці інформації, — каже пані Оксана. — Ми почали опрацьовувати та поширювати серед учнів рекомендації Центру протидії дезінформації при Раді національної безпеки й оборони України; критично аналізували міфи країни-агресорки, які дедалі нав'язливіше з'являлися в пабліках; і найголовніше — ми почали спонукати наших учителів досліджувати ці практичні кейси разом із учнями. У такий спосіб за допомогою інструментів медіаграмотності педагоги руйнували насаджувані росіянами стереотипи».
На думку пані Оксани, дуже важливим було, що викладачі мали врешті перейти з рівня розповідання, що таке медіаграмотність і чому вона важлива, безпосередньо до фактчекінгу, верифікації медіатекстів, навчання школярів самотужки виявляти механізми впливу на аудиторію. «Ми досить часто наводили педагогам цитату Конфуція: "Скажи мені — і я забуду, покажи мені — і я запам'ятаю, дай мені зробити це разом з тобою — і я зрозумію". Іншими словами, не тільки передавали знання, розвивали навички, а — мабуть, на сьогоднішній час надважливо — формували ставлення. За відгуками волинських педагогів, учні завжди були дуже активними учасниками критичного осмислення контенту, з яким вони взаємодіяли: емпатично переживали інформацію про втрати й раділи, декодуючи оновлення онлайн-карт бойових дій у напрямку визволення території від ворога», — каже пані Оксана.
Вона стверджує, що попри наші прагнення переможного миру, який означає повернення всіх українських територій, захоплених росіянами, ми маємо розуміти, що перемога не буде швидкою. Адже нам потрібно буде не лише звільняти території, а й повертати до історичних реалій світогляд наших громадян, які багато років зазнавали інформаційного бомбардування пропагандою, ворожою дезінформацією й були майже повністю ізольовані від українського інформаційного простору. «Російська пропаганда діє диверсифіковано й глибоко, — говорить пані Оксана, — проте, як навчають медіаексперти, є певні закономірності, повторювані наративи, меседжі, за якими можна класифікувати та вирізняти цю пропаганду з-поміж інформаційного шуму».
Посилаючись на Оксану Мороз, засновницю ініціативи інформаційної гігієни «Як не стати овочем», Оксана Рудь називає такі сім заповідей російської пропаганди в період війни:
1. Знайти тріщину в суспільстві. «Це передбачає пошук соціальних, економічних, расових, демографічних, будь-яких інших розбіжностей в суспільстві, які потім застосовуються для його розколу».
2. Створити зухвалу брехню. «Фейк має бути настільки приголомшливим, щоб ніхто не міг повірити, що таке взагалі можна було вигадати. Коли люди в нього повірять, наслідки уже будуть згубними».
3. Додати трохи правди. «Мається на увазі поєднання правди з брехнею, доволі відомий інструмент ще геббельсівської пропаганди. Оксана Мороз каже, що співвідношення на користь правди лише 15-20 %, і відповідно 80-85 % — на користь брехні. Наприклад, факт поєднаний із його довільною інтерпретацією, суб'єктивними висновками».
4. Сховати руки. «Це означає перекладання відповідальності на іншу сторону конфлікту, або — як це сьогодні впроваджується в нашому інформаційному просторі — створення псевдоукраїнських сторінок у соцмережах і ЗМІ-обман».
5. Залучати «корисних ідіотів». «Корисними ідіотами є ті, хто бездумно сприймає кремлівські ворожі меседжі й просуває їх серед цільової аудиторії. Це ті особи, якими можна маніпулювати в політичних цілях. В Україні це люди, які підтримують ідею "русского мира"».
6. Заперечувати все.
7. Грати в довгу. «Росія прагне провадити довгі кампанії з дезінформації, вкладати в них величезні ресурси протягом багатьох років. І розбудована система може не бути спочатку для нас очевидною, адже ми ніби й не помічаємо моментальних наслідків, але вона працює за принципом накопичення».
«Опрацювавши ці критерії ворожих інструментів, нам потрібно щоденно руйнувати їх деструктивний вплив на споживача. Я вірю, що навчаючи цього педагогів, спонукаючи вчителів формувати ці навички в учнів, ми робимо кроки, які наближають нас до перемоги в інформаційній війні»,— каже Оксана Рудь. За її словами, важливим для сприйняття і продукування меседжів є й опрацювання термінів: інформаційна війна, кібервійна, психологічна війна, інформаційний тероризм тощо.
Під час зустрічі Оксана Рудь презентувала практичний кейс для опрацювання з учнями фейкових маніпулятивних повідомлень з елементами фактчекінгу, який навчає розрізняти пропаганду. «Протистояти інформаційній агресії ми можемо лише тоді, коли у нас сформоване розуміння принципів конструювання події, його мети, і, відповідно, коли розуміємо, в чому полягає завдання конкретної відчутної шкоди. Іншими словами, ми чітко бачимо, для чого використовується в певному медіатексті той чи інший інструмент пропаганди чи маніпуляцій, яке завдання ставить перед собою цей медіатекст, — говорить Оксана Рудь. — Складовою інформаційної агресії є ідеологія формування стереотипів. Це можна зрозуміти, опрацювавши кілька ворожих медіатекстів. Розпочавши фактчекінг, ми побачили ще одну закономірність: у виступах, у текстах пропагандистів із різних джерел ми помітили тотожність формулювань, мовних зворотів, окремих висловлювань. Це, очевидно, є ознакою темників. Для дітей було відкриттям, що влада може давати ЗМІ конкретні вказівки щодо висвітлювання подій. Завдяки українським фактчекерам, які виклали в мережу фото темників, ми могли відстежувати не тільки маніпулятивну спрямованість і пропаганду. Те, що нас здивувало, було зазначення на темниках часу, до якого пропагандисти мали звітувати про стан виконання плану інформаційної агресії в Україні. Як бачимо, це дуже серйозний підхід до окупації мізків українців».
Оксана Рудь продемонструвала, як верифікувати медіатекст, на прикладі новини про обстріл російськими бойовиками дитячого садка на Луганщині 17 лютого 2022 року, звертаючи увагу на те, як цю подію висвітлювали ворожі медіа. Вона стверджує, що висвітлення російськими медіа обраної новини є яскравим прикладом використання інструменту «сховати руки»: пропагандисти відразу почали в усьому звинувачувати українську армію. Потім вони вдалися до методу «заперечувати все», опублікувавши фото з місця події та стверджуючи, що обстрілу не було, адже стіна на світлині пошкоджена, а вікна поряд залишилися цілі. Це поширив пропагандист Анатолій Шарій, використовуючи ще один інструмент — «залучення корисних ідіотів», які робили репости його допису, створюючи інформаційний кокон: реальний факт заперечується, і це заперечення швидко набирає вірусного поширення. «Попрацювавши з деталями, ми виявимо ще одну маніпуляцію, у цьому випадку з фото, — розповідає пані Оксана. — Було чотири світлини обстріляної стіни дитсадка, але пропагандисти вибрали ту, яку зробили з далекого ракурсу і на якій важко розгледіти вікна, що й допомагає маніпулювати інформацією. Звертаємо увагу на ракурс, постановку кадру, повноту об'єкта в кадрі. Усе це — важливі деталі, яких навчає медіапедагог при роботі з візуальними медіатекстами. Водночас формуємо розуміння, що не лише обробка фото за допомогою редакторів може спотворювати наше сприйняття дійсності. Отже, декодуючи представлені події 17 лютого 2022 року у ворожих медіа, ми виявили використання відразу кількох інструментів пропаганди. І це тільки один із величезної кількості прикладів підміни понять, коли "правда — це брехня, свобода — це рабство, війна — це мир"».
«Щоб не втрапити в пастку проросійських медіа й не поширювати неправдиву інформацію, ми застосовуємо критичне мислення. Навіть у період воєнного часу ми закликаємо вчителів не лише виявляти активну пропаганду, а й повертати дітей до тих знань медіаінформаційної грамотності, які ми формували до великої війни. Вчитель має нагадувати правила роботи з інформацією, на яких ми фокусували увагу аудиторії ще в довоєнний час, коли опрацьовували журналістські стандарти», — каже пані Оксана.
