Вправа дозволяє усвідомити що таке пропаганда? Який шлях трансформації цього поняття відбувся протягом століть? Для чого використовується пропаганда та які кардинальні зміни в інформаційному контролі відбулись в Росії за останні 10 років і яким чином це впливає на свободу слова
Декодувати поняття «пропаганда в тоталітарних державах»
комп"ютер, проєктор
Слово «пропаганда» походить від назви органу Католицької Церкви, що виник в період боротьби з Реформацією, в 1622 році, під назвою «Конгрегація пропаганди віри». Його діяльність була спрямована на «пропагування» католицької віри в некатолицьких країнах. З кінця 18 століття цей термін став використовуватися також для позначення пропаганди у світській діяльності. А з середини 19 століття почав набувати зневажливого або негативного відтінку, коли його використовували в політичній сфері. Але до початку 20 століття поняття «пропаганда» не було виділено в окремий суспільний феномен. Лише після Першої світової війни стали говорити про її значення, вплив на громадськість. Пропаганда з нейтрального терміну для поширення інформації на користь будь-якої конкретної справи стала набувати негативної конотації, представляючи навмисне поширення часто хибних, але безумовно «переконливих» заяв про підтримку або виправдання політичних дій чи ідеологій. Так, німецький генерал Еріх Людендорф, припускав, що британська пропаганда зіграла важливу роль у їх поразці у Першій світовій війні.
Чому ж сьогодні, у період російсько-української війни 2022 року, цей термін у повідомленнях згадується стільки ж разів, як і слово «зброя», а жодна аналітична стаття в медіа не обходить це поняття?
Пропаганда в тоталітарних країнах набуває того значення, яке сьогодні стало домінуючим у розумінні її механізмів дії у Росії, яка напала на Україну. Визначень існує безліч, але всі вони об’єднуються розумінням, що це комунікація, яка використовується:
Передумовою тоталітарної пропаганди стає відсутність опозиції до існуючої влади, яка може мати власні медіа для донесення альтернативної інформації та репресивний апарат, що знищує паростки будь-якої іншої ідеології. Характерною особливістю тоталітарної пропаганди є панування монополії на засоби медіа. Державні органи набувають повного контролю над джерелами інформації, безальтернативного транслювання своїх ідей та цінностей. Об'єктом пропагандистського впливу стають усі сфери життєдіяльності держави, суспільства та людини.
Тоталітарна пропаганда, яка зародилась в СРСР та Третьому Рейсі (нацистській Німеччині) стала визначати медійне життя і в путінській Росії.
За останні, лише, 10 років в Росії відбулись кардинальні зміни в інформаційному контролі. Так у 2012 році державним органам дозволено блокувати російські веб-сайти без рішення суду. В результаті цього заблоковано понад 100 тисяч сайтів та понад 4 млн веб-сторінок (станом на липень 2018 р.). З року в рік кількість заборонених сайтів, внесених до спеціального реєстру, зростає: у 2020 році – 4931 сайт, у 2021-му – 7018. У 2013 році запроваджується штраф або термін до 3-х років в’язниці а «публічні дії, що виражають явну неповагу до суспільства та вчинені з метою образити релігійні почуття віруючих». Публічні заклики до дій, що загрожують територіальній цілісності РФ, згідно з тодішніми поправками до Кримінального кодексу, стоять 5 років позбавлення волі. Як ми розуміємо під ці пункти можна підігнати будь-яке медіаповідомлення.
З 2014 по 2017 рік блогери з аудиторією понад 3 000 унікальних відвідувачів мали зареєструватися в Роскомнагляді і нести відповідальність за будь-яке повідомлення, репост чи коментар. Також їх зобов'язували вказувати справжнє ім'я та прізвище, залишати контактні дані. Тоді ж у 2014 році з’явилась норма, коли опинптись за ґратами можна було за поширення «неправдивої інформації» про СРСР під час Другої світової війни та «реабілітацію нацизму». А частка російських медіа, які можуть належати іноземцям була зменшена з 50 до 20%. Тоді ж їх почали називати іноземними агентами. З 2015 року особисті дані російських інтернет-користувачів повинні зберігатися лише на серверах, розташованих у Росії, що давало повний контроль каральним і силовим структурам над будь-ким. У 2016 році держава почала контролювати медіаагрегатори новин і перевіряти «суспільно значущу» інформацію. Якщо влада оскаржить рішення щодо достовірності такої інформації, то медіаагрегатор повинен видалити її протягом 24 годин. Оператори зв'язку та інтернет-провайдери мають зберігати всю інформацію про діяльність користувачів щонайменше 6 місяців і надавати її на вимогу служб безпеки навіть без ордера. Тоді ж, у 2016 році скористатися росіянину своїм правом на доступ до інформації під час виборчої кампанії стало практично неможливо. У 2017 році з'явилися перші заборони VPN та інтернет-анонімайзерів, багатьом російським медіа надали статус іноземних агентів з подальшим обмеженням у їх діяльності. З 2020 року іноагентами стали і звичайні журналісти, діяльність яких ще більше ускладнили. На початок 2021 року для 64-х відсотків росіян головним джерелом отримання інформації про світ залишався телевізор. На другій позиції — соцмережі (42%), серед яких впевнено лідирує «Вконтакте». Зрозуміло, що за умови дотримання всіх перерахованих вище драконівських законів про об'єктивні медіа не може бути й мови.
Апофеозом абсурдності став прийнятий у березні 2022 року так званий закон про фейки, що передбачає кримінальну відповідальність за поширення недостовірної інформації про дії збройних сил РФ (від 3 до 15 років колонії), заклик до введення санкцій проти РФ (до 3 років в'язниці) або публічні дії, які дискредитують російську армію (від штрафів до 3-х років позбавлення волі). Слово «війна», до речі, також офіційно заборонено. Від медіа, які війну називали війною, Роскомнагляд зажадав видалити ці публікації, а кілька незалежних медіа просто закрили. До речі, цей закон, що є останнім цвяхом у труну свободи слова у Росії, прийняли одноголосно і водночас у трьох читаннях. Перші кримінальні справи за військові фейки вже порушено. Багато медіа після ухвалення цього закону оголосили про закриття, деякі видалили з сайту всі свої матеріали. Таким чином російська влада змушує мовчати не лише медіа, а й звичайних користувачів інтернету. Опинитися за ґратами можна буквально через репост чи коментар під «забороненим» матеріалом. Прокремлівська влада настільки бояться правди, що заборонила публікувати навіть інтерв'ю з президентом України.
Але ліквідація альтернативних джерел інформації є лише одним з пропагандистських кроків. Вплив російської пропаганди на споживачів обумовлений рядом факторів.
Російська пропаганда присутня на багатьох каналах. Особливо це стосується інтернет-тролей та ботоферм у соціальних мережах. Розповсюдження інформації через декілька джерел створює враження переконливості інформації, що заслуговує на увагу. Кількість та охоплення джерел також дуже важливі. Але мало хто з росіян замислюється про надійність і якість тих джерел.
Російська пропаганда оперативна, безперервна та циклічна. З огляду на те, що вона не прагне висвітлювати об'єктивну реальність, російським пропагандистам не потрібен час для перевірки фактів. Вони просто поширюють свою інтерпретацію подій, яка найкраще сприяє досягненню їх цілей. Такий підхід дозволяє їм бути надзвичайно спритними і бути першими у висвітленні «новин». Після чого вони повторюють і наново прокручують дезінформацію. У літературі з експериментальної психології говориться, що перше враження дуже стійке, а постійне отримання того чи іншого твердження підвищує шанси його сприйняття як правдивого. Люди швидше сприймуть твердження як правдиве, якщо вже чули його раніше, ніж якби це було нове повідомлення. Споживачі з більшою ймовірністю сприймають повторення як ознаку правдивості інформації. Навіть у випадку з безглуздими історіями ті, хто чув їх безліч разів, схиляються до того, щоб у це повірити. Якщо людині те чи інше повідомлення чи аргумент вже знайомі (він, наприклад, уже бачив чи чув це раніше), то вона сприймає цю інформацію менш критично і часто не може відрізнити слабкі аргументи від сильних.
Російська пропаганда не прагне висвітлювати об'єктивну реальність. Крім сфабрикованої інформації, російська пропаганда часто користується і вигаданими джерелами. Але чому така дезінформація в Росії може бути ефективною? Це пояснюється відсутністю елементарних навичок критичного мислення. Російський споживач не вміє відрізняти справжню інформацію від брехливої або помилкової. Термін «фейк» використовується для визначення інформації, яка в Росії протирічить інформації, що озвучує влада. В умовах російської дійсності система медіаосвіти відсутня. І, навіть, більше, є шкідливою для російської влади.
Російська пропаганда не дбає про послідовність. При викритті інформаційної брехні чи поганому рівні довіри до тієї чи іншої брехливої інтерпретації подій пропагандисти просто знімають такі версії з порядку денного та пропонують нові (і зовсім не обов'язково достовірніші) пояснення. Адже джерело, що змінює свою думку або повідомлення, може бути сприйнято так, ніби було проведено ретельнішу оцінку події, тим самим переконуючи споживача в достовірності своєї інформації. На думку психологів, наявність великої кількості аргументів з безлічі джерел є більш переконливим, ніж представлення багатьох аргументів одним джерелом, або коли один аргумент представлений у багатьох джерелах.
Російська пропаганда розмиває довіру до будь-якої інформації. Завдання пропагандистів не в тому, щоб змусити споживача повірити тому чи іншому повідомленню, а в деяких випадках створити ефект недовіри будь-якій інформації. Наприклад, ми знаємо, що правда – це умовно «А». Завдання російської пропаганди, щоб ми повірили, що правда – це «Б». Але якщо це не спрацювало, то наступним кроком може бути створення ситуації, за якої споживачі не віритимуть ні «А», ні «Б». Це теж чудово для влади. Наприклад, росіянин, на якого звалюється море інформації щодо злочинів російських військових у Бучі, вважає, під впливом російської пропаганди, ці вбивства фейком. Або він просто впадає у відчай розібратися і каже, що «ми всієї правди ніколи не дізнаємося», «ніхто не знає всієї правди», «час покаже, хто мав рацію», «історія все розставить по своїх місцях», і самоусувається від розбору. І тоді російська офіційна думка теж виграє.
І, наприкінці, наведемо цитату сучасного французького філософа Жака Елюля, що поєднує стан російського суспільства та пропаганди «Ненависть, голод і гордість є кращими важелями пропаганди, ніж любов чи неупередженість».
Завдання і питання учням:
Що таке пропаганда? Який шлях трансформації цього поняття відбувся протягом століть?
Для чого використовується пропаганда?
Які кардинальні зміни в інформаційному контролі відбулись в Росії за останні 10 років і як це впливає поняття «свобода слова»?
Які фактори впливу російської пропаганди на споживачів Ви можете назвати?
У чому небезпека інтернет-тролей та ботоферм?
Наведіть приклади фейків, повязаних з подіями російської агресії проти України?
Робота з джерелами інформації
https://ukrainer.net/wp-content/uploads/2022/04/13-1.jpg
https://news.obozrevatel.com/society/rossijskie-propagandistyi-teryayut-auditoriyu-lobbistyi-uzhe-ne-pomogayut.htm
З розмови російського військового з матір’ю.
Мати: «Синок не втрачай бойового духа. Якщо б ти бачив, що вони творять.Ти знаєш, ви робите велику справу. Запамятай це і передай іншим.»
Син: «Що ми робимо. Вбиваємо цивільних, дітей…»
Мати: «Ні, ви не вбиваєте цивільних, дітей.»
Син: «Повір»
Мати: «Ви фашистів вбиваєте. Повір мені. Все переставай. Не потрібно»
https://t.me/s/SBUkr?q=%D1%84%D0%B0%D1%88%D0%B8%D1%81%D1%82
Які думки викликала ця сповідь?
Які попередні висновки про роботу російських медіа можна зробити?
Який зв'язок можна прослідкувати між двома малюнками наведеними наприкінці?
Дмитро Кисельов увійшов до нашої редакції в елегантному костюмі та з переможною посмішкою. За три дні до цього, 9 грудня 2013 року, президент Володимир Путін підписав указ про кардинальну реорганізацію медіа-ландшафту Росії…
Кисельов висловив своє бачення майбутнього: «Нас підтримують адміністрація президента та уряд. Ви знаєте, в нашій країні є свобода слова. Але період неупередженої журналістики закінчився. Об’єктивність — це міф, який нам запропонували; це нам нав'язано. Раніше я сам дотримувався цих принципів, але я пройшов внутрішню еволюцію»…
Раз на тиждень, зазвичай по п’ятницях, усі ключові редактори всіх державних медіа-платформ збиралися в Кремлі на «редакційну нараду». Здебільшого їх очолював прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков. Через кілька годин у редакції відбулася справжня редакційна зустріч, і на основі кремлівської зустрічі команда провідних продюсерів обговорювала майбутній репортаж — які питання воно підніме та які гості з’являться на вечірньому ток-шоу…
Я пам’ятаю одну зустріч, яка відбулася невдовзі після того, як Росія анексувала Крим у 2014 році. «Немає більше часу для пошуку правди», – сказали нам. «Наша країна, — сказав один із головних редакторів, — повернулася в епоху холодної війни»…
На стіні нашої центральної редакції був прикріплений аркуш паперу з написом «Крим: не «анексія», а «возз’єднання». Такими термінами телеведучі та журналісти мали говорити, висвітлюючи анексію Криму. З наших студій ми вчили всю країну новому словнику: «хунта» (українська влада), «м’ясники» (українська армія), «п’ята колона» (російська опозиція).
https://www.codastory.com/disinformation/confessions-of-a-former-state-tv-reporter/
Очікувані результати:
Учень/ учениця усвідомлює маніпулятивний контекст пропаганди
Учень/ учениця усвідомлює маніпулятивний контекст пропаганди
