Фейкування і спотворення мови

Автор статті: Вячеслав Прилюк - кандидат економічних наук, Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій і систем НАНУ і МОНУ м. Київ

Розглянуто поняття «фейк» та його еквівалент «брехня». Висловлено гіпотези його переважного, ніж «брехня», вживання. Зазначена терпимість суспільства до брехні як передумова її поширення і стародавні поради щодо критичного мислення як протидії цьому. Розглянуто явище спотворення української мови як поживного середовища для фей кування, проілюстровано байдужість влади до цього питання. Її позиція атестована як сприяння перетворенню українця у «homo parebant», тобто «людину покірну» брехні і владі.

Ключові слова: фейк, брехня, критичне мислення, спотворення мови, влада.

За традицією наукового підходу до вивчення будь-якого питання спочатку треба визначити основні поняття, а вже потім вести дослідження.

Поняття «фейк», незважаючи на його популярність та уживаність в Україні, не має юридично закріпленого значення в нашому законодавстві. Численні вітчизняні публікації, присвячені цьому феномену не завжди є конструктивними та вичерпними, чого читач очікує від наукових праць, присвячених розгляду поняття «фейк» (див., наприклад [1]).

Цікаво, що якщо звернутися до перекладача Collins Dictionary – того самого словника, що зафіксував «fake news» як слово 2016 року, то його Translator подасть «fake» як «підроблене», а от «fake news» вже як «фейкові новини». Тобто у Коллінза вважають фейк, принаймні у словосполученнях, українським словом, яке, однак, оселилося в лексиці нашої «солов’їної» мови лише десь у 2000-них роках. З іншого боку, соціолінгвістика стверджує, що мова є живим «організмом», і розширення її лексики задовольняє потреби спільноти у освоєнні нових слів, коли вже існуючі не є адекватними.

Та чи стосується це слова «фейк»? Адже, якщо звернемося до майже офіційного подання розуміння поняття «фейк» в матеріалі під омофором такого органу виконавчої влади як Міністерство інформаційної політики України, то там чітко вказана така альтернатива: ФЕЙК – ЦЕ БРЕХНЯ, яка є або недостовірною інформацією про події, спеціально підготовленою дезінформацією, або неповною інформацією, яка надає – навмисно чи ненавмисно – не всі відомості про подію. В останньому варіанті причиною може бути непрофесійність журналістів чи блогерів, які не перевіряють, але розповсюджують інформацію. Тобто в термінах парадигми медіаграмотності йдеться про її відсутність чи недостатність у генераторів інформаційних повідомлень.

Однак чому ж кожен день ми чуємо і споглядаємо повідомлення про фейк, причому це слово лунає набагато частіше від добре всім зрозумілого «брехня»? Тут можуть бути кілька гіпотез-пояснень:

1. Брехня – це є занадто грубе слово для нас, інтелектуально розвиненої нації, яка за відповідним індексом людського розвитку є попереду багатьох держав.

2. Брехня – це є образливим для нашої моральності, що є продуктом цнотливого шкільного і сімейного виховання та суспільного впливу, орієнтованого на християнські та інші чесноти цивілізованих європейських людей.

3. Брехня – це є небезпечним словом-зброєю, яка в нашій правовій державі може бути використана проти того, хто його вжив по відношенню до іншої особи, завдавши шкоди (моральної, матеріальної) честі чи гідності і т.д. аж до кримінальної відповідальності, якщо будуть спритними відповідні адвокати та непідкупними наші судді.

4. «Фейк» замість «брехня» – це результат всеохоплюючого багатовекторного спотворення української мови, яке відбувається повсякденно, особливо прискорившись за останні роки. Тут і сленг молоді, «айтішників», і «фєня» з кримінального світу та матюки, пардон «інвективи», що лунають з екранів та та з вуст дітей, а не тільки дорослих, не кажучи вже про англіїзацію нашого життя.

Щодо останнього, то наймовірніше причиною є комплекс меншовартості, чи, скоріше синдром меншовартості, який є характерним для певної спільноти, а жага і любов до демонстративного застосування «заграничеської» мови є надійним симптомом для ідентифікації цієї аномалії, підвалини якої по-своєму сформулював ще Свирид Петрович Голохвастов у відомому фльмі «За двома зайцями»:

1. Главное у человека не деньги, а натурально форма, ученость.

2. По телу, мы, как водится. Но по уму мы уже не та форма.

3. Як одів жупан, то вже й пан.

Ця триєдина формула за умови осучаснення третьої її позиції наступним чином – «якщо маєш «мазераті», то ти наш, з аристократів» – дозволяє в принципі пояснювати потуги нинішніх «кожум’яцьких аристократів» бути у «мейнстримі івентів мейнстріту з апдейтом селебритіз до юкрейніан фешен віку фор евер».

А тепер тестове запитання – те, що ви прочитали, зрозуміли? Чули щось схоже, але не все второпали. Або ж, навпаки, зовсім не второпали, бо не чули. Але якщо хтось з ВІПів (V.I.P.) чи стейкхолдерів (це не ті, що вхопили рукою смаженину) висловлюється таким чи подібним «штилем» (див. далі), то він, мабуть, дуже освічений і де вже нам, простим галушкам, розібратися в таких мереживах, що є істина, а що – брехня. Резюме – хочеш краще комусь згодувати брехню, вживай «заграничеські» слова та придумай нові, не зовсім або зовсім незрозумілі слова, такі собі елегантні шати для брехні.

Втім, наше суспільство не демонструє принципової позиції у своєму ставленні до брехні, звично ковтаючи фейкові потоки, що втілюються у вигляді обіцянок політиків, президентів, кандидатів у президенти, посадовців різних рівнів, плагіаторів і т.д., про яких часто кажуть «шахраї». І помиляються у такій атестації, бо шахрайством кваліфікується лише брехня, яка призводить до нанесення матеріальної шкоди (ст.190 Кримінального кодексу України). А як нема шкоди, то це вже не шахрайство, причому і за законодавством інших країн.

Щоб розібратися у брехні vulgaris (простій) та її сестрам у певних мовних «обгортках» (зазначимо, що в літературі описано понад 30 видів брехні) потрібна ще більша, ніж раніше мобілізація критичного мислення, дослідження питань якого виходить за межі даної розвідки, Зазначимо лише, що тут можуть стати у пригоді наступні поради Шак’ямуні Будди (приблизно 563-483 р. до н.е.):

1. Не вірте у щось просто через те,що ви це десь почули.

2. Не вірте у щось тільки тому, що про це говорять і пліткують багато інших

3. Не вірте у щось тільки тому, що це знайдено у ваших релігійних книжках.

4. Не вірте у щось тільки тому, що базується на авторитеті ваших учителів та старших за віком.

5. А після вивчення і аналізу, коли ви впевнитеся, що все є у ладу з розумом і сприяє добру, сприймайте це і живіть за ним.

Втім, ми пам’ятаємо, що українська мова, визначена в Конституції України як державна, є важливим чинником розбудови держави і це нібито не фейк. Принаймні з огляду на ту увагу, яку за останні роки приділили цьому питанню політики, ухваливши закон про забезпечення функціонування державної мови, новий правопис тощо. Але доля мови вирішується перш за все населенням, яке її використовує на свій розсуд. Вона є об’єктом впливу не тільки політиків, а й населення, яке використовує її на свій розсуд в міру своєї грамотності, цивілізованості, культури, глузду, ін.

У результаті маємо зростаюче засмічення мови русизмами, англіцизмами, суржиком, лихослів’ям, що, разом з порушенням інших норм літературної мови, веде до її спотворення.

А це створює сприятливе середовище для фейкування не тільки шляхом згодовування публіці брехні, а ще й для подання її у нібито значущих мовних обладунках, зрозумілих тим, хто цього гідний. Пам’ятаючи вислів Сенеки «Мова – це показник розуму», така ситуація виглядає цілком логічно на тлі дебілізації населення України – найбіднішої країни Європи.

Не бажаючи миритися з таким станом речей і стомившись від «мовного ідіотизму» нашого життя та з метою пошуку засобів протидії наведеній тенденції, було проведено експеримент по виявленню ставлення органів виконавчої влади до описаного статус-кво. Міністру юстиції, міністру культури, молоді та спорту та Уповноваженому із захисту державної мови було направлено однакові звернення наступного змісту:

Оскільки в Законі України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (тут і далі – Закон) відсутнє визначення поняття «спотворення», а відповідальність передбачена лише за «навмисне спотворення української мови в офіційних документах і текстах…» (ст. 1, п. 6) (Тут і далі виділено автором), прошу роз’яснити:

- що є «спотворенням української мови»;

- чи є наступні приклади фактами спотворення української мови і, якщо так, яку відповідальність мають понести її автори:

1) «Охрана – отмєна! Синочка все має…» (Реклама фірми «Rozеtка»).

2) Ми взяли на себе відповідальність, то ж ми маємо зробити наступний крок і пофіксити весь той треш, який був проголосований». (Нардеп О.Устінова) [3].

3) Такі донедавна «нецензурні» слова, як «га-но», «проср-ли», інші – це з лексики телеведучого телеканалу « Прямий» М.Ганнопольського.

4) Ваш стайл дуже кежуал? ( Телеведуча запитує депутатку на ТВ «Прямий» 30.08.19).

5) Це – Тарас. Йому – нормаз! (з реклами).

6) Апгрейд тобі в руки – бери і тицяй! (з реклами).

Заступник міністра юстиції О. Банчук відповів, що це питання – не в компетенції Мінюсту і зазначив, що згідно з Положенням про Міністерство культури, молоді та спорту, затвердженим постановою Кабміну від 16.10.2019 №885, воно є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну мовну політику.

Однак на звернення до міністра культури, молоді та спорту В. Бородянського було повідомлено, що Мінкультури діє відповідно до Положення, затвердженого іншою постановою Кабміну – від 03.09.2014 №495 – та «займає неупереджену позицію, що ґрунтується на дотриманні вимог Конституції та законів України». А порушене у зверненні питання не належить до компетенції Міністерства і воно направлено «для розгляду в межах компетенції» до Інституту української мови НАНУ».

Наведені відповіді розчарували не тому, що мають суперечливі дані про положення Мінкультури і його компетенцію, яка чомусь передана академічному інституту, а й через те, що у Мінкультури є не активна, а лише «неупереджена», тобто нейтральна позиція щодо спотворення мови.

Розчарування посилила й відповідь на звернення до Уповноваженого із захисту державної мови, яке, за повідомленням Секретаріату Кабміну, без пояснень було переадресовано для розгляду до Міністерства культури, молоді та спорту.

Така нульова реакція влади на питання спотворення мови, можливо, обумовлена:

1. Відсутністю офіційного тлумачення терміну «спотворення мови».

2. Відсутністю в Законі обов’язку влади реагувати на спотворення мови поза сферою офіційних документів і текстів.

Першу прогалину згідно з Законом можливо заповнить Національна комісія зі стандартів державної мови, створена 06.11.2019 р. Її завданням є збереження та розвиток державної мови через встановлення стандартів державної мови, яких зараз не існує. Втім, якщо сфера державної мови буде зведена законодавцем лише до сфери офіційних документів і текстів, то це буде вироком для української мови. Адже сьогодні в публічній сфери маємо вже не спотворення мови, а мовне збочення.

Друге питання – обов’язок реакції влади на спотворення мови – можливо віднесено виключно до компетенції Уповноваженого із захисту державної мови (далі – Уповноважений), завданням якого є захист державної мови від публічного приниження чи зневажання. Втім, призначена на цю посаду Т. Монахова вочевидь не має наміру опікуватись, зокрема, питанням лихослів’я як проявом публічного приниження мови, бо на її думку, висловлену в інтерв’ю «Міст онлайн» 09.01.2020, нас уже захищає Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст.173 «Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях»). Оскільки в цьому ж інтерв’ю Т. Монахова зазначає, що їй потрібен «фідбек від громадян», вочевидь від впливу «заграничеської» мови захисту теж не буде. Чи буде вживання суржику та іншого мовного сміття посадовцями при виконанні своїх обов’язків та у публічних місцях трактуватися Уповноваженим як «публічне приниження чи зневажання», покаже час.

Наразі ж маємо відомий і красномовний з точки зору стану захисту державної мови від приниження інцидент в телеефірі ведучої з 5-го каналу Я. Соколової з В. О. Зеленським, яка пояснила його так: «Я не називала його «сц…лом», я казала: «Якщо ти не сц…ун»... Я в кінці сказала: «Володимире, прийди на «Рандеву», якщо ти не сц…ло». А потім вже, коли двічі мені пообіцяли, що «ось-ось прийде» і не прийшов, тоді я просто написала у своєму Facebook «таки сц…ун» [4].

Нацрада з питань телебачення і радіомовлення на це очевидне порушення закону «Про телебачення і радіомовлення» (ст. 155 «Не допускається використання телерадіоорганізацій для приниження чи зневажання державної мови») не відреагувала, як і поліція, що не розгледіла факт дрібного хуліганства.

Висновок: захист української мови в Україні від спотворення і різних форм приниження залишається невирішеною і актуальною проблемою де-юре і де-факто. Органи виконавчої влади, як і законодавець, не обтяжують себе питаннями спотворення мови, створюючи тим самим сприятливі умови для фейкування, що перешкоджає розвитку медіаграмотності як запоруки розбудови демократичного суспільства, членами якого будуть homo sapiens, тобто «мислячі люди», а не homo parebant, тобто «люди покірні» владі, брехні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Мудра. Поняття „фейк” та його види у ЗМІ. Теле – та радіожурналістика. 2016. Випуск 15, с.184-188

2. Як розпізнати фейк? – https://www.slideshare.net/NikolayShaygorodskiy/antifake-ua

3. «Слуга народу» передумала давати добро на прослушку нардепів – https://www.pravda.com.ua/news/2019/09/19/7226797/

4. «Не сси-ло, а с-кун»: Соколова висловилася про конфлікт із Зеленським – https://www.obozrevatel.com/ukr/politics/chi-ne-ssiklo-a-stsikun-sokolova-vislovilasya-pro-konflikt-iz-zelenskim.htm

The term «fake» and its equivalent of «lies» are considered. The hypotheses of its use rather than «lies» have been stated. The tolerance of the society to the lie is stated as a prerequisite for its spread and ancient tips for critical thinking as a counteraction to it. The phenomenon of distortion of the Ukrainian language as a breeding ground for fairies is considered, the authorities’ indifference to this issue is illustrated. Its position has been certified as aiding the transformation of the Ukrainian into a «homo parebant», that is, a «humble man» of lies and power.

Keywords: fake, falsehood, critical thinking, language distortion, power.