info@aup.com.ua
+380 67 372 2733
Предмети: Громадянська освіта, Історія, Медіаграмотність в умовах війни, Правознавство
Застосування: На уроці, Поза уроком
Вік/клас: 10 клас, 11 клас
Методи: Аналіз медіатекстів, Групова робота, Декодування, Кейси, Фронтальна робота
Теми медіаграмотності: Громадянські права і свободи, Інфобезпека, Маніпуляція, Медіаспоживання (психологія сприйняття медіа), Мова ненависті, Новинна грамотність, Пошук і збір інформації
П.І.Б. автора: Валентина Потапова
Короткий опис вправи, анотація:

Конспект заняття містить актуальні матеріали до наступних  тем: інтегрованої навчальної програми «Історія України. Всесвітня історія. 10–11 класи» (розділ 6, «Творення нової України», «Окупація та анексія Криму Російською Федерацією. Агресія Росії проти України. Російсько-українська війна»); інтегрованої навчальної програми «Історія: Україна і світ» («Україна в сучасному світі», 11 кл., розділ 6, «Російська агресія проти України. Анексія Криму РФ»); курсу «Громадянська освіта» (10 кл., теми розділу 2, «Права і свободи людини»; розділ 5, «Світ інформації та масмедіа»: практичного заняття, присвяченого аналізові медіатексту);  курсу «Захист України» (теми  розділу III, «Міжнародне гуманітарне право (МГП) про захист цивільного населення»).


Мета вправи/заняття:

Сформувати уявлення про міжнародне гуманітарне право  як сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами з приводу захисту прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії як у мирний час, так і в період збройних конфліктів, на прикладах  роботи з джерелами інформації виявити які заборони, які накладає МГП,  стосовно цивільного населення, порушила РФ після повномасштабного вторгнення 

 


Необхідне обладнання/матеріали:

компютер, проєктор


У 2014 році частина території нашої держави, а після 24 лютого 2022 року вся територія держави опинилась у ситуації, яку важко було собі уявити, а саме в умовах збройного конфлікту.

Внаслідок цього норми чинного національного та міжнародного  законодавства, які покликані забезпечувати дотримання прав людини, виявилися нездатними врегулювати «людські стандарти» у взаємовідносинах між державою та людиною.

Для захисту прав людини в особливих умовах, таких як збройний конфлікт (війна), існує міжнародне гуманітарне право (далі МГП).

МГП має коротку, але багату на події історію. Воно виникає значною мірою як право війни. Першою можна назвати роботу Г. Гроція, що вийшла 1625 р., а називалася «Про право війни і миру». Головна увага приділялася визначенню правових підстав для початку війни, тобто права на війну (jus ad bellum). Друга частина – право війни (jus in bellum), що встановлює правила ведення військових дій – розвивалася повільніше.

Щодо захисту жертв війни, поранених, полонених, мирного населення – ця частина привернула увагу міжнародного права лише в другій половині XIX ст.

З ухваленням Статуту ООН (24.11.1945 р.) у праві війни сталися принципові зміни. Покінчено з його головною в минулому частиною – з правом на війну. Як наслідок,  право війни перетворилося в гуманітарне право. У Консультативному акті Міжнародного суду ООН у справі про правомірність загрози або застосування ядерної зброї 1996 р. говориться, що комплекс «норм, який спочатку називався «закони і звичаї» ... в подальшому став іменуватися «міжнародне гуманітарне право».

Міжнародне гуманітарне право – це сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами з приводу захисту прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії як у мирний час, так і в період збройних конфліктів.

Міжнародні угоди, що регулюють права людини, поділяються на три групи.

До першої належать такі міжнародні документи, як Загальна декларація прав людини, пакти про права людини й інші акти, що містять принципи і норми, які стосуються прав людини переважно в умовах миру.

До другої – міжнародні конвенції про захист прав людини в період збройних конфліктів. Це головно окремі положення Гаазьких конвенцій 1899 і 1907 рр. Про закони і звичаї війни, а також чотири Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни і додаткові протоколи до них, ухвалені в 1977 р.

Третя група – це міжнародні документи, у яких регламентується відповідальність за злочинне порушення прав людини як у мирний час, так і в період збройних конфліктів[1].

Норми МГП володіють усіма якостями норм міжнародного права і, отже, зобов’язують переду держави забезпечити дотримання відповідних норм під час збройного конфлікту.

Принципи і норми МГП націлені на обмеження війни. Як наголошують автори  навчально-методичного посібника «Вивчаючи міжнародне гуманітарне право», «Головним принципом МГП є принцип гуманності, який відображено у будь-якій нормі МГП. Війна без обмежень – це свавілля, і МГП обмежує це свавілля на користь гуманності».

Принцип військової необхідності може допускати застосування сили в межах, необхідних для досягнення законної мети конфлікту, але принцип гуманності забороняє заподіяння страждань і ушкоджень або шкоди, які не є необхідніими для досягнення законної мети конфлікту.

Обов’язок забезпечити дотримання норм МГП – як норм міжнародних договорів, так і норм звичаєвого МГП – покладається на державу. Застосовувати МГП зобов’язані всі сторони збройного конфлікту – і агресор, і жертва агресії, і збройні сили держави, і різні неурядові збройні групи. Навіть якщо супротивник порушує ці норми, інша сторона не має права відмовитися від дотримання МГП.

Комбатант

Комбатантом називають особу, якій, згідно з міжнародним гуманітарним правом, дозволено застосовувати силу в ситуації збройного конфлікту. Крім того, комбатант вважається законною воєнною метою під час бойових дій.

Відповідно до означень, передбачених у Женевських конвенціях та в Додатковому протоколі I 1977 року, комбатант – особа, яка входить до складу національних збройних сил або організованих груп, що перебувають під безпосереднім контролем цих збройних сил. Саме дозвіл застосування сили відрізняє комбатанта від цивільної особи.

Основний об’єкт захисту сучасного МГП – цивільне населення[2]. Терміни «цивільні особи», «цивільне населення» мають значення для встановлення жертв війни, що перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права. До цивільних осіб належать усі особи, які не входять до особового складу збройних сил сторони конфлікту та не комбатанти. У разі сумніву щодо статусу особу слід все одно розглядати як цивільну. 

З усіх цивільних осіб складається цивільне населення. Серед нього виокремлюють спеціальні категорії, які потребують особливого захисту. Це поранені, хворі, інваліди, літні люди, діти, породіллі.

Захист цивільного населення відбувається як при бойових діях, так і в умовах окупації. Отже, цивільні особи потребують захисту міжнародного гуманітарного права у двох аспектах:

  • під час активної фази збройного конфлікту – від перетворення на об’єкт збройного нападу та наслідків застосування сили проти військових цілей та комбатантів супротивника;
  • коли потрапляють під владу супротивника. Зокрема, коли опиняються на території супротивної держави або коли територію, на якій вони мешкають, окуповано.

Відповідно до положень, що стосуються ведення бойових дій, цивільне населення та окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпеки, що виникає у зв’язку з військовими операціями.

Міжнародне гуманітарне право покладає на сторони збройного конфлікту обов’язок постійно розрізняти цивільне населення і комбатантів; вести операції тільки проти військових цілей. Також цивільне населення та цивільні особи не можуть перетворюватися на об’єкт навмисного нападу. 

Стосовно цивільного населення та цивільних осіб заборонені:

  • прямі напади; 
  • тероризування цивільного населення; 
  • напади невибіркового характеру; 
  • напади на цивільне населення або на окремих цивільних осіб у порядку репресалій; 
  • використання «живих щитів».

Завдання і питання учням:

  • У чому, на вашу думку, полягає відмінність між міжнародним правом  людини та міжнародним гуманітарним правом?
  • Чи суперечить право людини та гуманітарне право одне одному в умовах збройного конфлікту?
  • Який головний принцип МГП? Як ви розумієте вислів «МГП обмежує  свавілля на користь гуманності»?
  • Як, на вашу думку, можуть поєднуватися принцип гуманності та принцип військової необхідності?
  • Хто основний об’єкт захисту сучасного МГП? Чому?
  • Які обов’язки, згідно з нормами МГП, мають сторони збройного конфлікту? Які заборони?

 

Робота з джерелами інформації

Після повномасштабного вторгнення  РФ порушила майже всі заборони, які накладає МГП,  стосовно цивільного населення.

Завдання 1

  • Опрацюйте наведену інформацію.
  1. «Напади невибіркового характеру

Відповідно до статті 48 (частини IV, розділу I, глави I) Додаткового протоколу до Женевських конвенцій (від 12 серпня 1949 року) про захист жертв міжнародних збройних конфліктів (від 8 червня 1977 року) сторони, що перебувають у конфлікті, для захисту цивільного населення та цивільних об’єктів повинні завжди розрізняти цивільне населення, а також цивільні й військові об’єкти та спрямовувати свої дії тільки проти військових об’єктів.

Стаття 51 (Захист цивільного населення) декларує, що цивільне населення й поодинокі особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв’язку з військовими операціями. Заборонено напади невибіркового характеру, а саме такі, що не спрямовані на конкретні військові об'єкти, під час яких застосовують методи або засоби ведення воєнних дій, що вражають військові об’єкти й цивільних осіб чи цивільні об’єкти, не розрізняючи їх.

Стаття 57 (Запобіжні заходи при нападі, пункт 1) передбачає, що під час проведення воєнних операцій необхідно постійно виявляти турботу про цивільне населення (осіб) і цивільні об'єкти. Щодо нападів уживають таких запобіжних заходів (пункт 2): напад скасовують або зупиняють, якщо стає очевидним: об’єкт не військовий; він підлягає особливому захистові; напад може спричинити випадкові жертви серед цивільного населення і завдати випадкової шкоди цивільним об'єктам, або те й те разом. Ідеться про випадки, коли отримані результати були б надмірними щодо очікуваної воєнної переваги».

  1. «З метою запобігання зайвим стражданням та невиправданим жертвам серед цивільного населення, заподіянню великого і довгострокового збитку природному середовищу, пов’язаним із воєнними діями, для сторін, що воюють, встановлюються заборони та обмеження у виборі методів і засобів ведення воєнних дій.

Заборонено вдаватися до нападів невибіркового характеру, до яких належать напади[3]:

  • не спрямовані на конкретні військові об’єкти;

при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні військові об’єкти;

або при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки яких не можуть бути обмежені, як це вимагається згідно з Додатковими протоколами до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, і які в кожному такому випадку вражають військові об’єкти й цивільних осіб або цивільні об’єкти, не розрізняючи їх;

  • невибіркового характеру, які можуть спричинити такі втрати серед цивільного населення та такий збиток цивільним об’єктам, що будуть непорівнянними з досягненням необхідної воєнної переваги над противником;
  • терор щодо цивільного населення;
  • використовувати голод серед цивільного населення з метою досягнення воєнних цілей;
  • знищувати, вивозити або нівечити об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення;
  • нападати на медичні формування та санітарно-транспортні засоби, які мають належні відмітні емблеми (знаки) і сигнали, хоча брак емблем не означає брак захисту, що надається таким об’єктам, але ускладнює ідентифікацію таких об’єктів;
  • вести вогневе ураження населених пунктів, портів, осель, храмів та госпіталів (за умови, коли вони не використовуються у воєнних цілях);
  • знищувати культурні цінності, історичні пам’ятники, місця відправлень культових обрядів та об’єкти, які становлять культурну чи духовну спадщину народів, а також використовувати їх з метою досягнення успіху в бойових діях;
  • знищувати або захоплювати власність противника та власність цивільного населення, крім випадків, коли такі дії викликані абсолютною військовою необхідністю;
  • віддавати на розграбування населені пункти або місцевості».

Завдання 2

  • Уважно розгляньте фото та знайдіть за допомогою інтернету та інструментів гуглу інформацію про події, зображені на фото.
  • Визначте в групах, до якого пункту переліку нападів невибіркового характеру вони належать.
  1.  

2.

3.

4.

5.

Інформація до фото

  1. Знищення музею Сковороди. Українці порівнюють Росію з ІД і закликають виключити з ЮНЕСКО: https://www.bbc.com/ukrainian/news-61362020.
  2. ЧАЕС залишилася без електропостачання. Є загроза радіоактивного викиду – Енергоатом: https://biz.liga.net/ua/ekonomika/tek/novosti/chaes-ostalas-bez-elektrosnabjeniya-est-ugroza-radioaktivnogo-vybrosa-energoatom.
  3. Біля театру в Маріуполі були написи "Діти" для пілотів авіації: https://www.pravda.com.ua/news/2022/03/16/7332045/.
  4. Жители Ирпеня бегут из города по взорванному мосту: https://focus.ua/ukraine/508562-zhiteli-irpenya-begut-iz-goroda-po-vzorvannomu-mostu-video-foto.
  5. На Київщині окупанти розграбували школи та садочки, – КОДА: https://poglyad.tv/na-kiyivshchini-okupanti-rozgrabuvali-shkoli-ta-sadochki---koda-article.

 

 

Завдання 3

Презентуйте роботу групи та висловіть своє ставлення щодо необхідності фіксації таких порушень МГП.

.

Очікувані результати:

уявлення про міжнародне гуманітарне право  як сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами з приводу захисту прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії як у мирний час, так і в період збройних конфліктів сформовано , на прикладах  роботи з джерелами інформації виявлено які заборони, які накладає МГП,  стосовно цивільного населення, порушила РФ після повномасштабного вторгнення 


Підсумок / рефлексія за результатами проведення вправи:

Притягнення до відповідальності за воєнні злочини – це обов’язок держави. У разі, якщо держава не бажає або не може притягнути осіб, винних у порушенні МГП, до відповідальності на національному рівні, застосовується відповідальність індивідів на міжнародному рівні. У міжнародному праві існує система міжнародної кримінальної відповідальності індивідів, яка дозволяє притягати осіб, винних у скоєнні міжнародних злочинів.

У міжнародному праві існує чотири склади міжнародних злочинів. Це агресія, воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид.

З початку збройної агресії проти України РФ порушила майже всі норми МГП та має понести відповідальність. Тому міжнародне гуманітарне право лишається одним із найефективніших цивілізованих способів протидії російській агресії та майбутнього притягнення винних осіб до відповідальності.

 

 


Використані джерела:

https://www.legalaid.gov.ua/publikatsiyi/shho-take-mizhnarodne-gumanitarne-pravo/


    magnifiercrossmenuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram