Медіаграмотність стала викликом не тільки для білоруської школи, але для всього білоруського суспільства. І тут у нас немає часу на роздуми. Тому за роботу потрібно братися усією громадою, не чекаючи, коли зверху прийде наказ, або коли «низи» нарешті зрозуміють, що питання стоїть не про чергову моду в освіті а про життя або смерть.
Поясню. Якщо XX століття було століттям бійки за доступ до інформації, за свободу слова, то XXI стало століттям зловживання інформацією. Причому ті, хто раніше забороняли свободу слова, швидко переключилися на маніпулювання за допомогою медіа: дезінформація, пропаганда, використання рекламних повідомлень, захованих в псевдонаукові або соціальні теми... У XXI столітті з допомогою медіа готуються революції та війни. Товариства цілих країн знаходяться в стані об'єкта інформаційних воєн, які ведуть на їх медіапросторі держави, влада яких не поділяє демократичні цінності. Білоруси теж живуть в стадії інформаційної війни, і є один спосіб, щоб за нею не почалася війна зі зброєю і кров'ю - це медіаосвіта населення.
Такий же виклик стоїть перед усією Європою: чехи швидко створюють програму протидії російській пропаганді в ЗМІ, поляки з жахом чекають виходу на екрани фільму «Волинь», мета якого - розпалити ненависть між поляками і українцями, а українці швидко будують свій медійний простір, щоб об'єднати націю і припинити війну на сході.
Білоруські освітяни давно знають, яку важливу роль відіграють медіа, і на практиці відчули їх вплив на учнів, батьків і на громадську думку в цілому.
Наші діти в технічному плані оволоділи доступом до всіх куточків інтернету, проте недоліки радянської спадщини нашої школи, слабкий методичний рівень освіти вчителів не дозволяють розвивати критичне мислення учнів до такої міри, щоб діти могли орієнтуватися в медійному полі, визначати надійність джерел інформації, вміти відрізняти правду від обману, розкривати приховані цілі маніпуляційних повідомлень. Наші діти можуть стати легкою здобиччю і навіть зброєю в руках тих, хто управляє медійним простором.
У ситуації, коли держава не в змозі впоратися із завданням медіаосвіти самостійно і швидко, їй на допомогу приходить все суспільство: громадські організації та ініціативи, волонтери, журналісти. Такий спосіб організації суспільства називається громадянським суспільством і так побудований демократичний світ. Приємно, що білоруське суспільство також має демократію серед традиційних цінностей: толока - кращий приклад і доказ нашої європейської цивілізаційної орієнтації і демократичної самоорганізації. Ось тепер завдання медіаосвіти вирішуються толокою - тобто усіма нами.
Як вже було сказано вище, часу у нас мало, тому потрібно вибирати найбільш ефективні шляхи медіаосвіти в школі.
1) Освіта для медіаосвітян. Перше, що ми можемо зробити і робимо - це поширюємо знання серед тих, хто вміє вчити інших: серед вчителів. Саме вони здатні створити ефект снігової кулі - передати свої знання учням, колегам, батькам. Кожен учитель має навчальні відносини з приблизно 100 особами. Семінари для вчителів робляться і в Національному інституті освіти, і в Академії післядипломної освіти, можливістю численних громадських організацій: Товариством білоруської школи, Білоруською асоціацією журналістів та ін. З 2014 року працює регулярний семінар на базі Центру проблем розвитку освіти БГУ. Медіаосвіті був присвячений один з таборів в знаменитій Вільхівці, де щорічно збирається педагогічна еліта для методичного навчання.
2) Адаптація міжнародного досвіду. Щоб не винаходити велосипед, потрібно уважно подивитися, що і як роблять інші. Пілотним проектом в білоруській медіаосвіті став диск, спільно створений білоруськими та чеськими педагогами «Відеоматеріали на допомогу вчителю». Після серії семінарів за участю чеських педагогів білоруські колеги відвідали чеські школи, привезли звідти матеріали і методики і зробили посібник, куди увійшли як медійні файли для роботи на уроках і в вихованні, так і методичні рекомендації до них. Була створена і паперова книга-посібник зі сценаріями готових занять. Починаючи з 2013 року, завдяки підтримці інституту FOJO, що працює при шведському університеті імені Карла Лінея, білоруські вчителі мали можливість взяти участь в двох літніх міжнародних школах з медіаосвіти в м. Кальмар (Швеція), відвідати навчальні заклади. До Білорусі з тренінгами приїжджали українці і вірмени. Деякі методичні напрацювання білоруси позичили у них, проте найкориснішою для розуміння ролі і місця медіаосвіти в школі стала книга-посібник американських педагогів Сінді Шейбе і Фейз Рогоу «Медіаграмотність: критичне мислення в мультимедійному світі» [Scheibe, C., & Rogow, F. (2012). The teacher's guide to media literacy: Critical thinking in a multimedia world. Thousand Oaks, CA: Sage / Corwin], переведена українськими колегами. Ідеї інтеграційного підходу до медіаосвіти, пропоновані там, лягли в основу білоруської моделі медіаграмотності.
3) Підтримка через інтернет: вчимо тому, за допомогою чого вчимо. Як же вчити медіаграмотності, без використання сучасних медійних можливостей?! Відомо, що дистанційне навчання і дистанційна підтримка тих, хто тільки починає робити перші кроки в навчанні медіаграмотності, найкраще організувати через інтернет. Тут вчителі, які пройшли навчання і самі спробували щось зробити на практиці, самоорганізувалися навколо сайту nastaunik.info і створили свій власний курс дистанційного навчання для колег-новачків «медіаосвіта в школі». Курс організований на безкоштовній платформі moodle і дозволяє одночасно працювати з великою кількістю шкіл. Курс має 5 модулів і триває 4 місяці. Він організований так, щоб кожен вчитель раз на 2-3 тижні отримує невеликий теоретичний матеріал і завдання, яке він повинен виконати в класі з учнями, або провести тренінг для колег, батьків. При цьому кожен «студент» курсу має свого ментора - колегу з великим досвідом роботи, який консультує, допомагає порадами. Таким чином, за 4 місяці кожен студент курсу не тільки знайомитися з теоретичними основами медіаграмотності, а й починає відчувати «смак» практичного використання медіа в освітньому і виховному процесі. Досить тривалий термін курсу дозволяє побачити і оцінити зміни, що відбуваються у свідомості учнів, простежити процес розвитку навичок аналізу інформації, критичного ставлення до повідомлень ЗМІ, спроб самостійного і відповідального використання медійного простору.
4) Сучасні методичні посібники: пишемо самі. Проблема хороших підручників і посібників завжди викликає багато емоцій і думок. Однак, медіаосвіта і виникла тому, що підручник не може бути єдиним джерелом інформації. Різні медіа поступово переймають на себе функцію навчальних посібників як у формальній, так і в неформальній освіті. Яким же критеріям повинен відповідати сучасний підручник? По-перше, сучасний підручник - це навігатор, тобто його форма передбачає додаткові гіперпосилання на інтернет-ресурси. Саме такий підручник для вчителів з медіаосвіти вже написаний і він скоро побачить світ. Кожен учитель зможе стати його автором навіть після виходу підручника. Наприклад, сторінка «Медіаосвіта на уроках фізики» буде постійно поповнюватися новими ідеями і матеріалами, які кожен може надіслати на спеціальну інтернет-сторінку. Таким чином, зміст підручника буде змінюватися, поповнюватися і вдосконалюватися. По-друге, підручник повинен бути написаний практиками, щоб бути зрозумілим і актуальним для колег. По-третє, мова його повинна бути простою і не повинна нагадувати науковий трактат. Всі типології, класифікації, як показує практика, тільки засмічують простір і відволікають увагу від суті. Написання підручника з медіаосвіти - це теж справа суспільства. Адже держава з його бюрократичним апаратом і повільністю прийняття рішень поки не в змозі зробити якісно таку роботу.
5) Концепції створюємо по ходу ... Медіаосвіта - порівняно новий напрям в освіті, який став відповіддю на виклики бурхливого розвитку інформаційних технологій. Тому не тільки в Білорусі, але і у всьому світі немає непорушних концепцій розвитку медіаосвіти, остаточного списку медіаінформаційних компетенцій, які потрібно мати людині, щоб вважати себе медіаграмотною. Інформаційні технології розвиваються швидко і медіаринок підкидає освітянам нові і нові небезпеки і можливості. Тому всі концепції, методики і прийоми змушені змінюватися, щоб відповідати змінам в області телекомунікацій. Під егідою ЮНЕСКО були зроблені спроби узагальнити різні підходи до медіаосвіти та виробити спільну програму [Медійна і інформаційна грамотність: програма навчання педагогів]. Однак, як і всі міжнародні документи, вона вимагає деталізації відповідно до специфіки кожної країни. Так в Білорусі було проведено ряд круглих столів з проблем медіаосвіти, в результаті яких виникла аналітична записка «Медіаосвіта. Європейські практики і білоруська дійсність». Зокрема в ній вказується, що при відносній свободі інтернету в Білорусі обмежені мовні компетенції більшості білорусів не дозволяють їм отримувати альтернативну інформацію з авторитетних міжнародних джерел, тому мовна компетенція (володіння іноземними мовами) повинна бути включена з список медіаінформаційних компетенцій. Так само в наших умовах потрібно враховувати, що штучно уповільнений процес формування білоруської нації позбавляє багатьох білорусів імунітету проти політичної пропаганди та маніпулювання масовою свідомістю.
6) Самоосвіта та ініціативи знизу. В концепції освіти протягом всього життя передбачається, що сучасній людині доведеться вчитися постійно, тому програмам неформальної та інформальної освіти в Європі приділяється велика увага. Кожен учитель може почати з себе: прочитати матеріали розділу «Медіакомпас» сайту nastaunik.info, приєднатися до групи «Медіаосвітянин» в соціальних мережах на Фейсбуці або Google+, записатися на дистанційний курс навчання «медіаосвіта в школі», або самостійно зробити добірку матеріалів для самоосвіти, щоб навчитися розпізнавати фейки, декодувати медіатексти, визначати і помічати маркери пропаганди і маніпуляцій ЗМІ. Це не тільки корисно, але й цікаво. Американські педагоги розглядають освіту як процес задоволення, а не як важку роботу. Вони дають дітям установку, що вчитися потрібно, щоб насолоджуватися інформованістю, бути впевненим, що тебе не обманюють. Тому там діти люблять ходити до школи. Якщо такий підхід перейняти білорусам, ставлення до школи і до роботи вчителя може змінитися в кращу сторону. Принаймні, є багато прикладів білоруських педагогів, які інноваційну діяльність розглядають не як примус, а як шлях до саморозвитку і самоповаги. Саме тому виникли і працюють 27 інноваційних майданчиків з медіаосвітньої тематики в різних школах. Завжди можна до них приєднатися або самостійно використовувати інструменти медіаосвіти на уроці і поза ним: вводити в викладання предмета актуальні новини та на цьому матеріалі формувати критичне мислення, вчити орієнтуватися в потоці інформації.
Таким чином, систематичне і послідовне включення медіаосвіти в усі рівні системи освіти - це вимога часу. Саме громадські організації, журналісти і педагоги як особистості найближчим часом будуть відігравати основну роль у формуванні та підтримці медійної та інформаційної грамотності нового покоління білорусів.
Існують ефективні шляхи і механізми впровадження принципів медіаосвіти в навчальний процес, що вимагають ініціативи та самоорганізації всіх суб'єктів громадянського суспільства.
